— Ну це мої діти їсти не будуть, Галино Петрівно, це ж продукт сирний, а не сир. Ковбаса ця теж дешева, склад не дуже у неї. Ви знаєте, ми таке не їмо, не ображайтеся.

Я приїхала до дітей на вихідні. Перед тим, як піти до них у квартиру, я, звичайно, зайшла в супермаркет і гарненько скупилася, витратила майже півтори тисячі гривень.

І що ви думаєте? Коли я прийшла, невістка перебрала весь пакет, що я принесла, і більшість продуктів відклала в холодильнику подалі. Сказала, щоб я їх забрала додому з собою. Син їй і слова не сказав.

Я мовчки дістала з пакета все, що купила: пачку сирного продукту, кілька палок ковбаси, трохи консервів, печиво, макарони, олію, цукерки. Ще взяла сосиски, бо знала, що у них дитина любить. Такі ж звичайні сосиски, як і всі, не найдешевші, але й не дорогі.

А невістка, не соромлячись, стала перебирати в пакеті і відкладати мої гостинці.

— Це вам додому забрати, — сказала вона, показуючи на сирний продукт і ковбасу. — Ми таким не харчуємось, тут пальмова олія.

Потім вона відклала сосиски.

— У цих теж склад сумнівний. Ви знаєте, ми намагаємося для дитини брати тільки фермерське.

Печиво теж їм не підійшло.

— Ну, це з пальмовою олією і цукром. Я ж не дам дитині шкідливе.

Дійшла до консервів.

— А це ви для себе взяли? Ми такі не їмо. Краще взагалі свіже м’ясо купувати.

І от так практично весь пакет виявився «непотрібним». Лише олію, макарони і яблука вона залишила.

— Галино Петрівно, дякуємо, звісно, але краще не витрачайте гроші на продукти. Ми самі купимо, що треба, — завершила вона із ввічливою посмішкою.

Син мовчав. Стояв біля дверей, мовби його це зовсім не стосувалося. Він навіть погляд відвів убік, коли я чекала хоч якогось слова підтримки.

Я була приголомшена. Що це за ставлення? Я ж не просто так, я хотіла зробити їм приємне, допомогти. Це ж не якісь зіпсовані чи погані продукти! Це ті, що я й сама їм щодня. Може, і не все преміум-класу, але хіба це привід так ставитися?

Відчувши, як на очі навертаються сльози, я швидко підвелася:

— Гаразд, я вас зрозуміла. Пакет я тоді заберу з собою.

— Так, будь ласка, не ображайтесь, — кинула вона. — Просто ми так звикли.

Потім у квартирі я чула, як невістка на кухні щось розповідає синові, а він лише киває. І від цього було найсумніше. Він же міг би хоч слово за мене сказати! Чому я маю відчувати себе зайвою у житті власного сина?

Ці вихідні стали для мене справжнім випробуванням. Я два дні вдома плакала. Як так? Я старалася, витратила гроші, а вони навіть не подякували нормально. І що тепер? Більше я до них не поїду. Ні. Хай живуть, як знають.

Скажіть, будь ласка, чи я щось зробила не так? Як правильно поводитися з такою невісткою?

Джерело