— Чула, у Олени Борисівни щось трапилося?

— У якої Олени Борисівни? З першого поверху, що в трикімнатній живе? Від якої чоловік пішов?

— Ну так, та, що раніше з себе благородну панночку корчила. З усіма віталася — добрий вечір, як ви почуваєтеся? Як ваше здоров’я? Чоловік ще у неї був Ігор Іванович, такий поважний.

Вусики в нього, окуляри темні. Візьме її під ручку — Оленочко, ходімо прогуляємося! Всі їм так заздрили — які високі стосунки.

А потім сталося несподіване — донечка у них зʼявилася нездорова, відстає в розвитку, нерозумна, кажуть…

Маринка і справді майже не говорила років до п’яти. Сусідки, сидячи на лавочці біля під’їзду, проводжали її розчуленими посмішками:

— Уууу, яка гарненька у нас дівчинка живе-е-е-т. Уууууу, коза коза тебе зараз забодає, — тітка Зіна з першого поверху зігнутими пальцями показувала дівчинці страшну козу, яка її зараз забодає, і Марина тулилася до мами.

Але щойно вони подалі від під’їзду відходили, сусідки тут же перемивали кісточки:

— Бачили, яка дика?

— А погляд який, того й дивись палець відкусить, — підхоплювала тітка Зіна.

— А матір її вбирає, думає, якщо дурненьку ошатно одягнути, то вона порозумнішає! — реготала Надія Коса, так її всі звали, одне око в неї косило, ніби вона вбік дивиться. Була вона жінка не злоблива, але любила сусідів обговорити, свята справа.

— Чоловічок її неспроста покинув, у тихому болоті чорти водяться, видно, не його донька, нагуляла дружина, ось він і покинув, — голосно своєю заявою кинула нову кістку в жадібні пащі пліткарок Наталія, огрядна жінка, яка завжди заздрила раніше Олені Борисівні, що їй такий чоловік дістався коханий, симпатичний і інтелігентний…

— Я теж це краєм вуха чула, Ігор Іванович тест зробив і був ображений таким підлим обманом, — тут же підхопив хтось, і всі зашуміли, радіючи продовженню теми розмови…

Коли Марина у вісім років пішла до першого класу в звичайну школу, всі жахливо обурювалися:

— Як же так? Хіба можна цю ненормальну вчити разом з нашими хорошими дітьми? Та вона їх яким-небудь гидотам навчить, з неї станеться!

Марина до школи вже почала говорити, і дивилася на всіх своїми добрими наївними очима і мило усміхалася.

А якщо бачила стареньку чи дідуся, що несуть важку сумку, тут же з криком підбігала:

— Давай я допоможу?

Вона одного разу незнайому бабусю так налякала, та вирішила, що Марина хоче у неї продукти вкрасти, і стала її палицею своєю відганяти.

Дівчинка гірко заплакала, а ті, що сиділи на лавочці, сміялися:

— По заслузі їй, нічого дурній на людей кидатися і лякати, взагалі треба її від нормальних людей терміново ізолювати!

Вчилася Марина погано, хоча дуже старалася, та й мама їй завжди допомагала. Але якось непомітно вона добре освоїла комп’ютер, і після дев’ятого класу пішла в коледж.

Коли сусідки дізналися, що Марину в коледж взяли на якусь інформаційну безпеку, вони в голос реготали. Ось тепер можна не боятися шахраїв, дурна Маринка їх усіх точно від усього захистить!

Але Марина закінчила коледж і пішла працювати. Вона вже не усміхалася всім своєю беззахисною посмішкою, стала більш витримана. А пізніше хтось почув, що вона стала добре заробляти!

І це незабаром підтвердилося: Марина купила собі невелику машинку, а потім, що найдивніше, вийшла заміж за якогось хлопця зі своєї роботи.

Сусідки на лавочці їх бачили, обоє худі, а у хлопця волосся у хвостик зав’язане. Ідуть в обнімку, одне на одного дивляться і нікого навколо себе не бачать!

— Буває ж так, навіть дурним щастить, а тут стараєшся з усіх сил, а пуття нуль, — обурювалася Наталія. Вона пішла в супермаркет на касу працювати в надії знайти собі нареченого, але їй зовсім не щастило!

Коли ж у цієї рудої Маринки та її хвостатого Романа донечка з’явилася на світ, звідки не візьмись з’явився раптом батько Марини Ігор Іванович. Кажуть, він просився ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, назад, але Олена Борисівна його не прийняла.

Тоді він у ноги до доньки кинувся, щоб дозволила хоч з онучкою спілкуватися. І Марина раптом від доброти душевної пожаліла батька, якого майже не пам’ятала.

Він сивий уже, і вусики у нього рідкі, і більше вже й не представницький, один він живе. Дозволила йому приходити і з онучкою гуляти, так він радий без тями.

Казав, що Лізочка просто копія його матері, забув, як про Марину заявляв, що вона не його. Хоч бочком, але намагався до них прихилитися, у них сім’я, тепло у них і всі люблять одне одного. А Ігорю Івановичу давно вже самотньо і холодно, соромився він доньку свою, боявся визнати себе батьком дурненької, а тепер жалкував про це, та пізно, не вдалося йому до них навіть збоку прилипнути…

У Марини Ігорівни тепер своя компанія, надає послуги з кібербезпеки. Чоловік Марину обожнює, у них вже двоє дітей. Молодший син Гліб такий тихоня, він погано розмовляє і любить грати сам. Хоча допомагати біжить першим, якщо бачить, що потрібна його допомога, він дуже добрий.

З батьком Марина майже не бачиться, не вийшло у них стати ближчими після довгої розлуки, але вона допомагає йому грошима.

А Олена Борисівна щаслива у своїй родині. Вона так і не вийшла більше заміж, не змогла більше нікому повірити і побоялася, що її донька буде нещасна з чужою людиною, якщо рідний батько її не прийняв.

І взагалі Маринка — її найнесподіваніша нагорода в житті.

Іноді Олені Борисівні здається, що якби вона повірила, що її Маринка дурненька, у них нічого б не вийшло. Але вона завжди бачила в доньці розумницю і добру, трохи незвичайну та своєрідну дівчинку.

І вірила в неї. І, напевно, материнська любов співтворила диво…

Іноді недоліки та несхожість на інших стає головною перевагою, коли поруч є люблячі люди, що вірять у тебе… І навпаки, поруч з тими, хто постійно засуджує і критикує, можна і справді стати нерозумним…

***

Як ви гадаєте, чи справді материнська любов здатна творити дива, чи все ж таки це була закономірність, що Марина, маючи таку підтримку, змогла досягти успіху?

І чи зустрічали ви у своєму житті людей, яких суспільство списало з рахунків, а вони, завдяки вірі близьких, розквітли?

Дуже чекаю на ваші думки, адже кожна ваша розповідь, як зірочка на небі, висвітлює нові грані людських доль. Давайте разом подумаємо, що є справжньою силою в житті — генетика чи безмежна віра тих, хто поруч?