— Мамо, тату! – близнюки Ілля і Сашко увірвалися в спальню до батьків, щойно лише розвиднілося.

— Дружино, це наші діти? – спросоння пробурмотів Толик, – Щось вони якісь величезні й важкі стали.

— Тату, ну ти що?! – став обіймати батька Сашко, – Нам же скоро вісім років буде! День народження у нас скоро!

— Правда, чи що? – Віра відкрила одне око, – А поводитеся, як п’ятирічні. Батькам поспати не даєте у вихідний. Ні, чоловіче, це не наші діти. Чужі завелися як таргани.

Толик хихикнув у подушку, а близнюки, присоромлені, хотіли вже тихенько випаруватися, але батьки з реготом зграбастав дітей, і в них почалася весела боротьба.

— Уф, і справді, виросли дітки, – важко дихаючи, Толик відкинувся на подушку. – Усе, мужики, ваша взяла! Встаємо!

За сніданком хлопчаки знову завели пісню про свої іменини.

— Так ви чого хочете? – ніяк не могли зрозуміти Віра з Толиком.

— Ну це! Мамо! – Сашко, жестикулюючи інтенсивніше, ніж зазвичай, намагався донести до дорослих їхні, з братом, бажання, – Ми до Сергія на “днюху” ходили, ось у нього там пірати були! З мавпою і папугою! А потім ще мильні бульбашки запускали.

— Не запускали, а пускали, – поправив брата Ілля, – запускають мотори на автівках.

— Ні, дружино, ти подивися, у кого в нас така дитина розумна?! Про автівки все знає! – батько поплескав Іллю по плечу.

— Ну й подумаєш, – надувся Сашко, – зате в мене дванадцять з фізкультури!

— Ну, розумний – у мене, – засміялася Віра, – А спортивний – у тебе, батьку!

— Ну, то що там далі в Сергія було, – Толик подивився на дружину, явно засмучений таким розподілом здібностей. Але вона показала йому язика, і він розсміявся. Ну не міг він довго сердитися на неї.

— Ну ось, – продовжував Сашко, – А потім ми поїхали кататися на пароплаві. І просто на палубі стояли.

—Та-а-ак! – насупилася Віра, – А хто ж стежив за вами? Адже вас там було багато, за всіма око та око! А якби хтось випав за борт?!

— Ні, нас прив’язали мотузками до залізяки, – відмахнувся Сашко.

— До якоря, – поправив знову брата Ілля, – І жилети помаранчеві на всіх наділи. Тож, якби хтось і випав – бовтався б на мотузці й подавав сигнал своїм жилетом.

— Однак! Весело ви проводите час без нас! – переглянулися батьки. – І ви тепер хочете повторити цей захід?

— Ну ні, це вже було, – відмахнулися близнюки, – Треба щось новеньке!

— Гаразд, ми подумаємо, – батьки преглянулися, а задоволені близнюки, розсклавши в кишенях цукерки й печиво, побігли на вулицю.

Одразу ж ожили телефони у Віри і в Толика. Подивившись на вхідний, вони повернули телефони екранами один одному і розреготалися.

— От як вони так? – Толик розвів руками.

У кожного на екрані висвітилося: «Мама».

Початок історії про битву тещі та свекрухи можна прочитати тут.

— Так, мамо, доброго ранку! – Толик узяв свою чашку з кавою і вирішив поговорити з матір’ю на свіжому повітрі: вийшов на балкон.

— Синку, – Галина Іванівна зранку була збуджена, не на добро, – У хлопчаків день народження скоро! Я звірилася із записами за календарем. Тиждень залишився.

— Так, мамо, ти маєш рацію! І календар не бреше теж! – засміявся Толик.

— Я ось що подумала, може, їм свято якесь влаштувати? Ну там, із ведучим, із піратами…

— Мамо! З піратами не треба! Із піратами вже було! – перервав її син.

— Так? Ну з ким-небудь іншим. Кого вони люблять у вас?

— Нас люблять, мамо, – Толик сам не розумів, що його так веселило, але він не переставав сміятися.

— А що смішного? Це добре, коли діти батьків люблять, а не потішаються над ними, – ображено буркнула Галина Іванівна.

— Вибач, мамо, – Толик видихнув, дорахував до десяти, зробив серйозне обличчя. – Вибач, просто зранку в нас тут весело, не встиг перебудуватися.

— Ну так от, – мати була відхідлива і вже забула про образу, – пропоную організувати свято. З кулями, цукерками. З героями мультиків або що там зараз діти дивляться?

— Вони різне дивляться, один трансформерів любить, другий, динозаврів. – Толик допив свою каву і повернувся на кухню. Віра жваво про щось розмовляла з тещею. Він навіть прислухатися не став. Все одно дружина потім усе сама розповість.

— А динозаврів-трансформерів не буває? – Галина Іванівна надихнулася. Було б чудово, два в одному. Але Толик її розчарував.

— Ні, мамо, не буває.

— Шкода, – зажурилася та, – ну нічого, я що-небудь придумаю!

І відключилася.

— Бувай, мамо, – Толик подивився на згаслий екран.

Віра все ще розмовляла, але й вона так само подивилася на згаслий екран.

— Куди вона поспішає? Ні привіт, ні до побачення?!

— Ну, які новини? – Толик приготувався слухати.

— Та ось, хоче свято хлопчакам організувати, – знизала плечима Віра, – але не знає, як це все влаштувати.

— Вони що, знову змовилися? – Толик ніяк не міг звикнути, що всілякі ідеї спадають на думку свахам синхронно, причому однакові.

— Чого?! – запитально подивилася на нього Віра.

— Моя з того ж приводу дзвонила, – розвів руками чоловік.

— То що виходить, вони тепер два свята влаштувати хочуть? Ну й бабусі!

За поточними справами ранкові розмови якось забулися за день. Надвечір Віра і Толик згадали про дзвінки і пропозиції бабусь. І кожен, не змовляючись, зателефонував матері своєї половинки.

— Галино Іванівно, здрастуйте! Толик мені сказав, що ви хотіли для близнюків свято на день народження влаштувати?! – Віра не знала, як сказати свекрусі, що її мати вирішила зробити те саме.

— Здрастуй, Віро, – свекруха була в доброму гуморі, – ось, захотілося зробити хлопчакам приємне. А що, у вас ідеї якісь з’явилися?

— Та ні, ми ще не думали, просто мама моя теж вирішила їм подарувати таке свято, – Віра заплющила очі і склала пальці хрестиком, як від злого духа.

— Ну здрастуйте, приїхали! – гарний настрій свекрухи танув, як ескімо на батареї. – Я тут уже агентства обдзвонюю, програму узгоджую, а вони, значить, уже там визначилися!

— Ну Галина Іванівна, ну так вийшло! Приходьте просто з подарунками. Близнюки завжди вас раді бачити.

— Ну так, особливо з подарунками! – свекруха розлютилася. Не прощаючись, вона кинула слухавку.

— Боже мій, – Віра втягнула голову в плечі, немов намагаючись сховатися.

А в цей час Толик намагався заспокоїти тещу.

— Любов Петрівна, та не переживайте ви так! Будуть у близнюків ще дні народження і не раз!

— Ну так і чому б твоїй матері іншим разом не зайнятися святом? – теща рвала і метала, – Я кафе пристойне знайшла, не якесь там громадське харчування! І вже передоплату обговорила, на знижку домовилася. І з ведучими пощастило – дуже затребувані ведучі. І конкурси у них цікаві!

Після цих слів Толик не втримався, розсміявся. Він одразу згадав прикольні відео з «хорошими ведучими та цікавими конкурсами».

— А що смішного? – ще більше розлютилася Любов Петрівна, – стараєшся тут, зі шкіри геть лізеш, а тебе мордою об асфальт!

— Ніхто вас мордою, тьху ти, обличчям об асфальт не возить або що там зазвичай роблять? – задумався Толик, намагаючись уявити таку картину.

— А таке відчуття, що возить! – рявкнула теща і кинула слухавку.

— Дідько! – Толик аж притопнув у серцях, – Ну що ти будеш робити?!

Увечері, дочекавшись, коли близнюки міцно заснуть, Віра і Толик засідали на кухні і намагалися прояснити ситуацію.

— Ну, здається, все вирішилося якнайкраще, – наминаючи курячу ніжку пробурчав батько сімейства.

— А ти звідки знаєш? – здивувалася Віра, – Тобі Любов Петрівна вже зателефонувала?

— До чого тут мама? – теж здивувався Толик, – я з Галиною Іванівною розмовляв.

— Ого! – хором вигукнули вони і схопилися за голови, коли зрозуміли, що все накоїли.

— Так це що, близнюки без свята залишаться? – сполошилася Віра.

— Та ну, не може бути! – Толик почухав потилицю. – Загалом, завтра на свіжу голову будемо думати. А зараз – спати!

Наступного дня, благо був ще один вихідний, випровадивши близнюків на вулицю: “Ідіть, гуляйте! Дихайте свіжим повітрям, нічого в ґаджетах сидіти”, Толик і Віра набрали номери своїх мам і увімкнули гучний зв’язок.

— Мамо! Любов Петрівна! Учора сталося прикре непорозуміння, – Толик був посланцем доброї волі й вирішив увесь вогонь прийняти на себе, – ваше протистояння мало не коштувало близнюкам свята. Пора вже об’єднуватися і вирішувати такі питання спільно. Ми не примушуємо вас любити одне одного. Але хоча б заради онуків, можна наступити на горло своїй гордині.

— А я що? Я нічого проти свахи не маю, – подала голос теща.

— Ага, так я й повірила! – відгукнулася Галина Іванівна і хотіла додати ще щось, але Толик перебив її.

— Мамо, припини!

— Мовчу, мовчу, – миролюбно промовила та.

— Загалом, ідея влаштування свята для ваших онуків залишається в силі. Ваші пропозиції.

— Я вже знайшла хороших ведучих із цікавою програмою, – Галина Іванівна озвучила приблизний сценарій свята. Усі погодилися, що це дуже навіть непогана програма.

— А я знайшла затишне кафе просто неба і вже внесла передоплату. Щоправда, сьогодні хотіла вже йти, повертати її, – теща зітхнула.

— Не треба нічого повертати, – Віра теж вирішила взяти участь в обговореннях. Якщо ти вважаєш, що це підійде дітям, то нехай так і буде. Ми згодні. З нас тоді торт і гроші.

Зрештою, все вирішилося якнайкраще.

Свято вдалося. Близнюки були на сьомому небі.

Але свахи сиділи в різних кінцях, і кожна гордо хвалилася оточуючим майже одними словами: “От якби не я!.. Нічого б цього не було!”