— Любий, – кажу чоловікові, – можна я до батьків на машині доїду, погода така мерзенна, дощ іде. Не хочеться стояти на зупинках.

Від маленької квартири, яку ми з чоловіком винаймаємо, до моїх мами та тата на машині їхати 40 хвилин. А на громадському транспорті години півтори чи як пощастить – дві пересадки треба зробити.

І Максим їздити до моїх батьків не дуже любив, як, зрештою, і я до його. Не склалося ні в нього з тещею та тестем, ні в мене зі свекрами. Відкрито ніхто нічого нікому не говорив, у наше життя ні ті, ні інші не втручалися, але невдоволення вибором дітьми своїх другої половини було.

— Ну, що з нього за чоловік, – бурчав тато, – ні руками нічого робити не вміє, ні головою.

Напевно, щось подібне чув про мене від свекор і чоловік. Але мої батьки були готові дати грошей нам на перший внесок на квартиру, а свекри – ні. Вони віддали перевагу іншому варіанту – перед самим весіллям Максиму купили машину.

— Ну-ну, – посміхнулася моя мама, коли сваха оголосила про їхній подарунок, – жити йому ніде, вкладатися у спільну власність дітей не схотіли, а машина – особиста власність? Хитро, але нерозумно.

І ця машина майже рік шлюбу нас сварила. У мене також є водійське посвідчення, страховку Макс взяв відкриту, але за кермо мене так і не пустив жодного разу.

— Я довезу, – казав увесь час.

Возити-то возив, але іноді і з небажанням: то справами відмовляться, то скаже, що до моїх не поїде бо запланував поїздку до своїх батьків. Тільки щось не говорив про це наперед.

— Можливо йому батьки забороняють тебе за кермо пускати? – припустила моя мама.

Може бути і так. Але того разу, за який я на чоловіка образилася, він ні разу до моїх батьків не зібрався поїхати, ні мене відвезти не виявляв бажання.

— Вихідний, – сказав ще напередодні, – я хочу його вдома провести.

А після мого прохання дати кермо, довго пихкав, а потім видав:

— Я не знаю, як ти ведеш! Раптом ти машину розіб’єш, а за неї мої батьки шалені гроші віддали! Ну не їзди, а якщо так хочеться до мами – дуй громадським транспортом.

Заробляю я не так багато, та ще й намагаюся відкласти на майбутню квартиру, але тут розлютилася і таксі викликала. З’їздила до батьків, посиділа, мамі поскаржилася, увечері знову таксі взяла.

Приїхала, а Максим як ні в чому не бувало поводиться, та ще й повідомляє мені радісну новину: найкращий друг одружується, нас запросили, весілля через 3 тижні.

На те саме весілля поїхали його машиною. Я хмільні напої взагалі не вживаю, Макс може один раз на місяць. А на весіллі дивлюся: наливає собі.

— А як назад? – Запитую, – Нас же ночувати не залишають. Додому година їзди машиною.

— Ти поведеш, – каже чоловік спокійно, – права ж ти взяла!

Я одразу озвучила, що за кермо його машини я не сяду. Справді, що це за справи? Коли прошу, то відповідь: раптом машину розіб’єш, а тут готовий віддати свою дорогу в мої невідомі руки? Я керую добре, батько ніколи мені не відмовляв довірити їх з мамою автомобіль, але тут я вперлася: – або не пий, або поїдемо на таксі!

— На таксі? – скривився чоловік.

— Ось як ми на квартиру збираємо? Ти і так на таксі до мами з татом минулого разу купу грошей прокатала. Доїдемо. Ти за кермо сядеш, які проблеми?

Повторила ще раз, що за кермо не сяду. Чоловік слухати не схотів. І ось – весілля закінчується, настав час роз’їжджатися. Макс випив небагато, але водити в такому стані не можна.

— Поїхали? – Запитує мене.

— Зараз, – кажу, – машина прийде за 6 хвилин.

Таку сцену мені негарну чоловік влаштував при всіх, словами не описати.

— Я на таксі не поїду, ти з правами, що тобі заважає за кермо сісти? Ах, у нас принципи? Та й кати на своєму таксі, я поїду машиною. Як? Потроху. Нічого не станеться, а якщо станеться – ти будеш винна. І твої ідіотські засади!

Я розгорнулася і пішла до таксі, що під’їхало. Я мала відмовляти чоловіка від поїздки? Після всіх його образ?

Максим не прийшов додому. Вранці мені зателефонувала свекруха.

— Задоволен? Принципи у тебе? А що ми збитки багатотисячні зазнаємо тобі все одно? Звісно, ​​не своє – не шкода!

Виявилось, що машину чоловік розбив. Насправді ні подряпини, але весь передок був помʼятий. В’їхав у зупинку на темній заміській дорозі. І особливо мені сподобалося, що винен не він, що сів за кермо напідпитку, а я, яка за кермо сісти відмовилася.

— Ти могла б його зупинити, умовити! – Кричала свекруха в телефонну трубку. – Випив чоловік, на те ти і дружина. Рада, мабуть, у нього теж тепер нічого немає, як і в тебе!

Я дзвінок відбила і відразу набрала номер батька. Ну, не таксі ж мені було свої речі назад до батьків перевозити. Жаль, звичайно, у нас була дуже гарна історія кохання. Але насправді треба було зрозуміти набагато раніше, що життя з Максимом у нас не буде.

-Знаєш що, доню, – сказала мені мама після розлучення, – ми думали з батьком, що ви двокімнатну візьмете з Максимом після весілля. Але бери ти собі хоча б однокімнатну. Ти працюєш, виплатиш за неї, ми допомагатимемо.

Так і зроблю.

КІНЕЦЬ.