— Вітюшо, радість яка, Аллочка приїжджає за тиждень, ти уявляєш! Ми з тобою її скільки часу, та вже, напевно, майже рік не бачили.

Працює у великому банку, її знову підвищили, яка ж вона в нас усе-таки цілеспрямована! І все в неї по-розумному, все по порядку, ось нарешті й заміж зібралася, коли вже собі платформу для життя підготувала. Не те, що деякі!

— Маргарита Анатоліївна підняла вказівний палець і багатозначно на чоловіка подивилася.

— Це ти на кого натякаєш, коли кажеш «не те, що деякі»? На нашу Тетянку, на молодшеньку чи що? А чим це Тетянка не до вподоби тобі, Рито?

— Віктор Юхимович відклав газету вбік і подивився на дружину поверх окулярів.

– Та Тетянка до нас через день приходить, то продукти принесе, то в справах допоможе. Я з нею поговорю — і мені жити радісно стає, навіть здається, що я і не такий вже й старий! А яку вона тобі нещодавно сумочку модну подарувала. І не на свято якесь, а просто так, від душі, одразу ж видно.

— Ну що ти порівнюєш, Вітю. Аллочка завжди виділялася, завжди знала, що вона хоче, на відміну від молодшої сестри своєї. А Таня твоя ледве технікум закінчила. І працює ткалею на фабриці, ну є різниця — ткаля чи банківський працівник?

— Щось не зрозумію я тебе, Рито, — Віктор Юхимович навіть підвівся від подиву, взяв оксамитку і став окуляри протирати. Він зазвичай так робив, коли починав хвилюватися.

— Не зрозумію я, ти ж сама на цій фабриці працювала. Пишалася, що ви тканини технічні за якимись новими технологіями виготовляєте, замовлення були на рік наперед! На дошці пошани ти висіла, грамотами нагороджена, як почесний працівник галузі. Це що, нічого не означає тепер?

Тетянка твоїми стопами пішла. Чоловік у неї Микита, чудовий хлопець. Може скоро нам правнуків подарують. А головне, я вважаю, поріднилися вони з нами, не гребують стариками. Відвідують, допомагають, розмовляють з нами. Мені наш Микита на комп’ютер навіть ігри картярські поставив, та каже мені,

— Грай, діду Вітю, іноді, щоб нудьзі не піддаватися! У житті мені від них радість велика є. Від Танечки нашої й Микитуся, а Алла далеко, вона тільки собою зайнята. Я їй щастя бажаю, теж адже онука. А більше мені й сказати про неї нічого. Нічого!

Тетянку на роботі хвалять, курси підвищення у неї скоро, а ти таке кажеш, не зрозумію я тебе, Рито!

— Та що тут розуміти, Вітю, ну ти сам подумай. Таня простим шляхом пішла, найпростішим. І хлопця особливо не вибирала, бач — любов у них на все життя. Танечка наша звісно славна, добра, але це ти ніяк мене не зрозумієш. Ти уявляєш, скільки сил Аллочка доклала, щоб стати такою, як зараз? Це ж праця яка!

До приїзду Алли Маргарита Анатоліївна спекла свій фірмовий торт. Таня на прохання бабусі заздалегідь спеціально на ринок по продукти з’їздила. Але Алла в бабусі не з’явилася ні в перший, ні в другий день.

Зупинилася Аллочка в місцевому готелі, до батьків ненадовго заїхала. Була дуже привітна й усміхнена, привезла гостинці. Але потім послалася на якісь потрібні зустрічі й поїхала.

Бабусю Риту і дідуся Вітю Аллочка відвідала за день до від’їзду. Вбігла до них радісно:

— Бабусю, дідусю! Як же я за вами скучила. Які ж ви в мене милі, найкращі на світі! А в мене для вас подаруночки! Діду набір для гоління подарувала, а бабусі Риті парфуми! Бабуся зворушено слухала, як Аллочка про своє життя розповідала, і час від часу флакон подарований благоговійно нюхала, та примовляла,

— Гордість ти наша, дитино! Яка ж ти в нас розумниця, єдина з усіх нас вибилася в цьому житті! Ти себе хоч там бережи, онучко, ти вже не перевтомлюйся сильно так. Відпочивай частіше.

Танечка поруч сиділа, діда Вітю обіймала і кивала,

— Точно, Аллочка наша молодець, скажи, дідусю? Алла усміхнулася всім поблажливо, — Ніколи мені себе берегти, бабусю! Роботи багато! А на всяку дурницю не хочу я витрачати свій час, мені його й так не вистачає, планів багато. Ну гаразд, ви не сумуйте, у мене потяг скоро.

Через годину старша сестра пурхнула, залишивши після себе ледь відчутний аромат дорогого і не всім доступного життя. Маргарита Анатоліївна довго сиділа з мрійливою усмішкою, дивлячись на двері, за якими розтанула старша онука.

Віктор Юхимович дивився на неї із жалем, навіть крекнув один раз від досади, а потім сказав миролюбно,

— Ритулю, ходімо чи що чаю поп’ємо? Тетянка булочок з маком купила, обіцяли з Микитою нас на тижні до лікаря звозити, а то щось знову тиск скаче. А ти не засмучуйся, приїде якось знову і наша Аллочка. Хороші в нас із тобою онучки, Риточко, щасливі ми з тобою і багаті. Тобі Танюша сказала новину чи ще не встигла?

Дитинка у них буде з Микитою, ось це радість, так радість! Онука молодша нам схоже скоро правнука або правнучку подарує! А наша Аллочка, звісно, розумниця, трудівниця, вся в бабусю. І живе красиво!

А потім тихо, щоб не почув ніхто, у вуса, сам собі немов, додав Віктор Юхимович,

— Тільки в її житті красивому місця для нас немає зовсім, та й часу в неї на нас немає. Не хоче Аллочка час свій даремно витрачати, а ми матеріал старий, уже відпрацьований, чого вже там! Тихо сказав, без гіркоти, без образи, просто, як є, що тут поробиш.

А потім підійшов до Тетянки, що біля столу клопотала, обійняв онуку, усміхнувся радісно, та крикнув дружині, — Риточко, чай готовий, ну ти йдеш, ми ж із Тетянкою тебе вже чекаємо!

****

Яка ж мудра річ — життя! Іноді воно виставляє нам такі рахунки, що здригається душа, але дає зрозуміти: справжня сім’я — це не та, де всі ідеальні, а та, де завжди простягнуть руку допомоги.

Недаремно кажуть, що біда вчить, а справжню людину видно по тому, як вона поводиться, коли тобі погано. А ви погоджуєтеся, що прощення — це не лише прояв доброти до іншого, але й звільнення для себе?