Сніжана з дитинства була шибениця, носилася по двору тільки з ватагою хлопчаків, подружок майже не було.

Тільки коли пішла до школи, там і потоваришувала з Ганною, бо сиділи за однією партою. Ганна жила з батьками в сусідньому будинку, тож дівчата разом ходили до школи та назад.

Сніжана була лідером, Ганна ж навпаки, трохи скромна та полохлива. Якщо подружка пропонувала щось нашкодити, Ганна завжди думала, та застерігала її.

– Сніжано, не треба, добре подумай. Мама завжди говорить, тричі подумай, перш ніж щось зробити, а подружка весело реготала.

У школі Сніжана теж була спритною, і коли десь щось траплялося, без неї теж не могло обійтися. Її навіть кілька разів з уроків виставляли за двері, разом із хлопчиками. Але їй все байдуже.

– Сніжано, коли ти вже подорослішаєш, може наберешся розуму, – лаяла її в черговий раз мати, коли на неї скаржилася класна керівниця.

– Ти ж дівчинка, гаразд хлопчаки чубляться, а ти навіщо лізеш, здався тобі цей Марк, заступаєшся завжди за нього.

– Ну, мамо, Марк скромний, тож хлопчаки пристають до нього, насміхаються, а я одному-другому по голові заїду сумкою з підручниками, поки ті отямляться, ми з ним уже тікаємо.

Якщо у молодших класах Сніжана заступалася за Марка, то у старших класах між ними спалахнуло кохання.

Марко вже не був таким скромним, як раніше. Вже він міг заступитися за свою Сніжану, бо займався рукопашним спортом. Тому хлопці оминали його.

Коли вони повідомили своїм батькам, що зібралися одружитися, їм довелося витримати неприйняття цього рішення їхніми батьками. Родичі Марка не хотіли бачити поряд з ним це шалене дівчисько. А батьки Сніжани говорили:

– Доню, не бачимо жодної перспективи у цьому спокійному парубку. Він на тлі тебе виглядає якимсь неквапливим.

Але нічого не змогло завадити закоханим одружитися ще до закінчення інституту. Вони наполягли на своєму. А коли з’явився онук Арсен, він зміг примирити всіх родичів.

Марк зі Сніжаною працювали, та виплачували іпотеку. Жили вони у своїй квартирі, Марк брався за будь-які підробітки.

…Сніжана прийшла з роботи, трохи перепочила, переодяглася і пішла готувати вечерю. Чоловік повинен був невдовзі прийти з роботи.

Коли Арсен закінчує інститут у Києві, вони вирішили там і лишитися. Аромат смаженої курочки заповнив кухню і потягнувся по квартирі. Вона глянула на годинник – сьома година вечора.

– Робочий день Марка закінчився давно, де він? – виникло у неї в голові питання, яке до речі не вперше її хвилювало.

Останнім часом Марк затримувався з роботи. Вона почала помічати за чоловіком, що він часто затримується біля дзеркала, хоча раніше цього не було. А тепер, перед тим, як вийти з дому, прискіпливо оглядав себе.

Марк мав респектабельний вигляд. Стрункий і підтягнутий, приємний, з ледь помітною сивиною на скронях. Парфуми йому купувала завжди дружина, які їй подобалися, але він був не проти.

Знаючи свого чоловіка з дитинства, Сніжані здалося підозрілим, що чоловік став затримуватись на роботі.

– Марк, ти чому затримуєшся на роботі? – питала кілька разів у чоловіка.

– Ой, Сніжано, у нас там завал такий, що… шеф змушує орати, інакше нам премії не бачити, – посилаючись на завантаженість, відповів чоловік.

Перший і другий раз вона повірила чоловікові. Але сьогодні він знову затримується. Характер Сніжани не той, щоб сидіти, та терпляче чекати, та й серце чомусь не на місці.

Вона добре обізнана про оточення Марка, про його колег та друзів. Сніжана зателефонувала на стаціонарний телефон їхнього офісу, але там ніхто не відповів.

– Так зрозуміло, робочий день закінчено і там нікого немає, значить Марік обманює мене?

Вона відкрила комп’ютер, переглянула його сторінку у соцмережі, підозрілого нічого не виявила. А потім знайшла телефон секретарки Вікторії, та зателефонувала їй.

– Віка, привіт, – привіталася Сніжана, бо вони були добре знайомі. – Слухай, а у вас на роботі справді завал, як каже мій чоловік. Щось затримуватись став мій коханий.

– Жодного завалу немає. Ти просто придивися до свого Марка. Ой, Сніжано, не видавай мене, будь ласка, це не моя справа, але, якщо вже ти затіяла цю розмову…

– Та ти що, Віка, та я сама затіяла, тож будь спокійна, жодна душа не дізнається про нашу розмову, – відповіла Сніжана.

– Твій Марк залицяється до Марини на роботі, до нової колеги. Вона, звичайно, сама на нього вішається, але він не встояв. Чоловік же.

– Причому вона років на дванадцять молодша за нього. Зайди до неї на сторінку в соцмережі, там побачиш її сама. Симпатична дівчина. Більше жодних подробиць не знаю.

– Віка, а ти адресу її знаєш?

– Ні, але можу у Каті запитати, бо це вона притягла її до нас в офіс, вони живуть десь неподалік.

– Ну напиши, дякую Віка. Не хвилюйся, ніхто не дізнається нічого.

– Ось такі справи у нас, – роздумувала Сніжана, ледве відійшла від шоку. – Нічого собі, курка молода, – дивлячись на фото своєї суперниці на сторінці в соцмережі. – І що такого міг знайти у ній мій чоловік?

На неї дивилася Марина з ляльковою зовнішністю, з правильно намальованими бровами, та неприродно довгими віями, з чорним волоссям до плечей.

– От курка, чоловіка мого захотіла відвест!. Ну ні! – Злісно подумала Сніжана. – Дуже мені цікаво, чи між ними вже щось було?

В цей час задзвонив її телефон, висвітився на екрані чоловік.

– Легкий на згадку, – подумала і відповіла.

– Привіт, я сьогодні знову на роботі затримаюся, приїду пізніше, тож вечеряй без мене.

– Привіт, Марку, а я курочку твою улюблену приготувала, – намагалася вона відповісти рівним голосом.

– Дякую, приїду, обов’язково спробую, – і вимкнувся.

– Так спокійно, Сніжано, спокійно, – умовляла вона себе. – Це я так просто не залишу, ну тримайтеся у мене! – і рішуче вилетіла з помешкання.

До будинку суперниці приїхала швидко, і одразу побачила машину чоловіка. Припаркувавшись поруч, вийшла з машини, переконалася, що Віка їй адресу дала правильну, і попрямувала в під’їзд. Довелося трохи почекати, коли вийшов з під’їзду чоловік похилого віку, вона увійшла.

Двері відчинила та, яка була на фото в соцмережах. Сніжана безцеремонно відсунула її, та увійшла у квартиру. Хотіла попрямувати в кімнату, але на кухні побачила чоловіка. Він сидів за столом.

– Жінко, ви куди, ви хто, жінко, – бігла слідом господиня. – Що ви собі дозволяєте?

Сніжана увійшла в кухню.

– Привіт, любий, – сказала вона ошаленілому чоловікові.

На столі стояла почата пляшка червоного, якісь закуски, та коробка дорогих цукерок. Чоловік мовчав, мабуть, перебував у глибокому шоці.

– Пані, ви хто? – Знову почула різкий голос суперниці, яка стояла в повному здивуванні, та дивилася на Сніжану.

– Могла б уже здогадатися, коза драна, – хитро відповіла та, – я дружина ось цього, вже не першої свіжості бабія.

– Марку, це твоя дружина? – не вірячи своїм очам, промовила Марина, і той мовчки кивнув.

– Ну що, коханий, познайом мене зі своєю куркою, – злісно промовила дружина. – І це ти мене вирішив проміняти на цю..! – вона підбирала слова, – на цю ляльку з намальованими бровами!

– Сніжано, ти не так все зрозуміла, – почав було Марко, але тут втрутилася Марина.

– Чому ж не правильно? Все правильно зрозуміла твоя дружина, – трохи розчаровано промовила вона. – А ти на себе подивися, стара вішалка, – зухвало сказала вона Сніжані.

– Це я стара вішалка?! – Обурилася Сніжана. Вона знала собі ціну, бо виглядала на всі сто, – та куди тобі з намальованими бровами, і приклеєними віями до мене! На відміну від тебе, у мене все натуральне, – гордо повідомила Сніжана.

І відразу, не чекаючи сама від себе, схопила зі столу тарілку з салатом, і одягла на голову суперниці. Її вже було не зупинити, поки Марина приходила до тями, та змахнула рукою все зі столу, і швидко вискочила з квартири. Опинившись на сходовому майданчику, вона швидко побігла вниз.

Сніжана їхала додому на адреналіні, й на всю реготала, згадуючи очманілий вираз обличчя суперниці з тарілкою на голові.

Але коли увійшла у квартиру, звалилася на диван і розплакалася. Плакала та вила на всю квартиру. Від образи, від розчарування – сльози лилися градом. А вона ледве встигала їх витирати.

– Як же боляче і прикро, – думала вона. – Скільки ж нам разом із ним довелося пройти, були труднощі та проблеми, але ми всі їх подолали.

– Ми навіть пережили неприйняття батьків. Ми виховали прекрасного сина, Арсенія, розумного та доброго. І ось здавалося б, живи та радій – але ж ні! Настала біда, звідки не чекали. Як то кажуть, сивина в голову…

Вона знала з розмов з колегами, що в чоловіків після сорока настає такий період, бісяться вони, ходять ліворуч, бо дідько їх водить, який раптом тика в бороду.

Вона зрозуміла, що і до їхньої родини дістався цей дідько. А вона думала, ніщо не зможе зруйнувати їхнє кохання, і родину.

Сльози вже були виплакані, вона сиділа з припухлими очима, коли почула скрегіт ключа в замку – прийшов Марк.

– Сніжано, кохана, – опустився перед нею на коліна чоловік, вибач, Сніж…

Вона дивилася мовчки на нього невиразним поглядом, істерика пройшла, вона трохи заспокоїлася.

– Ну справді, люба, пробач мені. Сам не розумію, що зі мною трапилося, вибач, – заглядаючи в очі дружини, казав він.

– Сніжко, я тебе тільки кохаю, ти ж знаєш про це. Коли ти пішла, мені стало страшно, що я залишусь без тебе. Слово честі, у нас з нею нічого не було, повір, прошу тебе, і пробач.

Марк справді сьогодні зрозумів, наскільки дорога йому його дружина. Він навіть на хвилинку не міг уявити, що її не буде поряд.

А на Марину подивився зовсім іншими очима. Вона стояла над раковиною, струшуючи салат з волосся, і страшно лаялася матюком, причому так, що навіть у нього вуха мало не загорнулися в трубочки.

Він вискочив з-за столу, і кинувся наздоганяти дружину, а слідом летіли матюки. Під’їхавши до свого будинку, довго сидів у машині, не наважуючись піднятися.

Було страшно й соромно дивитись у вічі дружини. Він кляв себе останніми словами, що зробив так боляче своїй коханій Сніжці.

Сніжана нарешті заговорила:

– Ще й цукерки, та червоне купив цій курці!

– Ну дідько поплутав!

– Ну так, я так і зрозуміла, – чоловік побачив на її обличчі ледве вловиму усмішку, – а що, курка з намальованими бровищами голову свою пішла мити? – вже хитро посміхаючись, несподівано запитала.

– Ні, – розгубився від цього питання чоловік. – Струснула над раковиною, і страшенно матюкалась, як шевець.

– Дааа, – раптом засміялася Сніжана, – давно я так не хуліганила. Це все через тебе! Ну гаразд, ходімо вечеряти, – сказала вона, і пішла на кухню, а чоловік за нею.

Повечерявши, вони пили чай. Марк почував себе винним, і водночас радів, що він удома. Нікуди не хочеться йому більше йти, навіщо такі нерви у його віці!

– Молодець, моя Сніжано, швидко розібралася з Маринкою, нікому не віддасть своє. Я її дуже кохаю. Ніколи в житті більше не ображу, – думав він. А Марина така настирна, ледве не досягла свого! Не знаю, хто з нас більше недолугий – я, чи вона.

А Сніжана думала про своє.

– Розповісти на роботі дівчаткам про цей інцидент, чи промовчати? Ні, мабуть, краще промовчати. Нехай мої колеги й надалі думають, що чоловік у мене супер. А це все прокази диявола, того, що у бороду, – вирішила вона.

Сніжана була впевнена, що Марк кохає її, а якби не була впевнена, вона б і не поїхала до цієї курки. Стільки років разом, і віддати свого чоловіка – ну ні, на це Сніжана не згодна! За своє треба боротися! І вона це зробила…

КІНЕЦЬ.