-Ну раз ти до нас надовго, значить, вже не гостя. Тож Наташка, бери сапку і на город, картоплю прогрібати – заявив рано-вранці дядько Гриша за сніданком.

Наталка навіть рота відкрила від подиву. Не для того вона перлася в таку далечінь, щоб городи обробляти. А коли дядько Гриць із сім’єю торік у гості приїжджали, вона їм таку культурну програму організувала.

Стільки грошей витратила. А вони ось, як віддячили? Наташа зі злістю взяла сапку і вийшла на город. І ахнула.

Безкрайнє картопляне поле, здавалося, тонуло на горизонті. Тітка Оля і дядько Гриша вже працювали, а Наталка все не могла прийти до тями.

Сюди вона поїхала за порадою мами. Ну всім іноді чоловіки зраджують. Але коли Наталка застала його із сусідкою, у неї почалася депресія.

І головне сліз не було. А була якась тупість у голові. Сяде чай пити, вимкнеться. А коли в себе прийде, перед нею чистий кухоль стоїть.

Або книгу візьме, а літери в слова не складаються. Думала, що все… час до психіатра піти, але мама відмовила.

– Ти до, дядька Гриші з’їзд. Погости, позагоряй, у річці викупайся. Там ще джерело є, кажуть біди відводить – Ось вона і поїхала.

Спочатку на поїзді ніч, потім шістдесят кілометрів щебенем.

Село було невелике, але гарне. Багато зелені, запахи різнотрав’я.

“Ось тут мені справді полегшає” – подумала вона, поки йшла до будинку родичів.

Зайшла на подвір’я, двері приперті поліном. Наталка поставила валізу і пішла шукати господарів. Але обійшовши всі будівлі, побігавши від агресивного півня, їй довелося сісти на ганок і чекати.

Знову накотила туга. Ну чому в неї, розумниці, красуні, все так безглуздо в житті? Наче в дитинстві потрясінь не було. Жила з батьками та бабусею.

Єдина дитина була. Все найкраще їй і для неї. Над нею тремтіли, оберігали. Вступила через татові зв’язки до престижного університету, де вона сяяла.

Не знаннями звичайно, а модними речами та яскравою зовнішністю. Кавалерів було, будь-якого обирай. А вона обрала найнепопулярнішого.

Приїжджий, в окулярах, худий до непристойності. Натомість розумний. Ну, не пара він їй був, про це говорили всі. Але вона звикла домагатися того, що дуже хоче.

Закохалась у нього, ходила хвостиком. Познайомила із батьками. Ті зрозуміло, здивувалися. Не таким вони уявляли собі обранця своєї дочки. Але й весілля справили та квартиру подарували.

Ось тут і з’ясувалося, що Наталка робити нічого не вміє. Все робив Сашко. І прибирав та готував. А вона ластилася до нього:

– Ну пробач свою, кішечку. Ось побачиш, я всьому навчуся – І спробувала.

За допомогою інтернету почала вчитися готувати. Але в результаті виявилося, що вона найкраще вміє, то це воду кип’ятити.

З пранням теж не вийшло. Здавалося, закинув брудне, витяг чисте. Попрасував і до шафи. Але після того, як після її мереживної білизни бірюзового кольору, всі сорочки Сашка стали незрозумілого кольору, прання їй заборонили.

Так само з прибиранням. Підлогу помила, розводи скрізь. Пилосос її зовсім дратував, ламався після десяти хвилин прибирання.

А сусідка Надя, жінкою була простою та хлібосольною. Часто приносила пироги чи ватрушки. Казала, що звикла на велику родину готувати, от і виходить багато.

Це зараз Наташа зрозуміла, що вона хитрістю Сашка підгодовувала. Ну, щоб із сім’ї його увести. Їй навіть на думку не спало, що ось вони й були парою.

Виросли на периферії. Без блату вибороли столицю. При цьому працювали не покладаючи рук. Вони все вміли, усе могли. І під’їзди помити, якщо їсти нема чого. І за хворою людиною доходити, терплячи його примхи, заради даху над головою.

Роздуми Наташі перервали господарі. Дядько Гриша вигукнув

– О, Наталко, у гості приїхала. Добре. А чого на ганку сидиш? Двері не зачинені. Зайшла б, відпочила з дороги.

Наталка почала виправдовуватися:

– Та мені незручно було. Все-таки не свій дім.

Дядько Гриша відчинив двері і сказав:

– Прошу в наш дім. Ольго, йди клич гостей, все-таки племінниця приїхала – Тьотя Оля, мовчазна жінка, кивнула головою.

І незабаром будинок набився гостями, які з цікавістю оглядали міську. Наташа переодяглася, одягла короткий топ та шортики.

Дядько Гриша крякнув, глянувши на її вбрання, а тітка Оля насупилися. Але обоє тактовно промовчали.

Незабаром Наталці стало нудно. По охаючи трохи, та поговоривши про міське життя, гості здавалося забути про неї.

Затягли свої тужливі пісні про те, що кохала, а потім розлюбила. З молодих за столом було двоє хлопців, явно молодші за неї. Але не соромлячись запросили погуляти селом. Вона відмовилася.

Ходити з сопливим хлопчиськом і милуватися темнотою, їй не хотілося. Після дороги їй хотілося спати. Що вона й зробила, влаштувавшись у кріслі біля телевізора.

А рано-вранці її розбудила тітка Оля. Наталка не пам’ятала, як опинилася на дивані, накрита пледом.

– Вставай снідати, племінниця – сухо сказала та і Наташа подивилася на годинник. Та вона зроду о шостій ранку не вставала.

А тут незручно вередувати і вона вийшла на кухню. Дядько Гриша щосили вже їв яєчню з салом. Глечик з парним молоком і пишні оладки стояли на столі. Наталка скривилася, вона снідала свіжозвареною кавою та тостами з джемом.

-Чого стоїш, гайда за стіл. Їж, до обіду ще далеко. Вчора забув запитати, ти надовго до нас? – Наталка сіла за стіл і мляво колупаючи яйця, похмуро відповіла – На тижні два чи місяць – Ось тоді дядько Гриша і сказав, що раз так, то час і попрацювати.

Перший день Наталка пам’ятала погано. На руках від сапки, відразу надулися пухирі. Спину ломило і палило від сонця.

Родичі, які звикли до фізичної праці, йшли вперед, а Наталці хотілося впасти та заплакати. Потім був невеликий перекус на веранді.

Але дівчині нічого не лізло до рота. Вона тільки жадібно пила холодний і смачний квас.

– Даремно не їж, сил не буде – зауважив дядько Гриша, доїдаючи другу порцію гарячого борщу.

– Не можу. Апетиту немає – відповіла Наташа.

– Ну як знаєш – відгукнувся той і сказав тітці Олі – Наташка нехай посуд помиє, а ми підемо сіно поворушимо, щоб краще підсохло. Впораєшся, племінниця? – І підморгнувши їй, вийшов. Вона вслід показала йому язика.

Налила в таз води та почала шукати миючий засіб. Його не було. А посуд жирний, його у простій воді не відмиєш.

Наталка подумала і додала соди, допомогло, але не дуже. Додала окропу і справа пішла.

Після того, як остання тарілка була домита, вона зі сльозами подивилася на свої руки. Вони були червоними, манікюр наполовину обдертий, а на мізинці взагалі ніготь зламаний.

А потім знову було безкрайнє поле картоплі. Вже вночі після лазні, вона засинаючи, твердо вирішила поїхати додому. Але дядько Гриша, здавалося, читав її думки.

– Що, додому захотіла? Тільки давай завтра. Автобус не щодня ходить. А сьогодні давайте за ягодою. У нас суниця у лісі, наче мед. І матері відвезеш гостинець – Довелося Наталці погодитись.

Ягоди справді були смачними. Соковитими, великими. Вона спочатку їла, а лише потім почала збирати. Так ягідка за ягідкою, вона заблукала.

Кошик повний, а родичів немає. Вона почала кричати. Тиша. Сльози потекли з її очей.

— Чого плачеш? — раптом спитав хтось. Перед нею стояв високий чоловік із широкими плечима.

Якщо вона у дитинстві уявляла принца, то зараз він стояв перед нею.

– Це ти до дядьки Гришка приїхала? – спитав він низьким голосом.

– Так – несміливо сказала вона.

Увечері вона розпитала дядька про свого рятівника. Той примружився

Сподобався? Він усім подобається. З нього навіть картину одна пані малювала. Все намагалася його до міста відвезти, Іван ні в яку. Його тітці Галі, якась безглузда мати підкинула.

А в тій й так троє було, але й цього прийняла. Виростила, вигодувала. Сама ж бачила, який богатир. Ось тільки не одружений досі. Йому якась циганка ляпнула, що одружиться він з тією, у якої десь родимка буде. Де, навіть, не знаю. А думаю, набрехала вона йому, а він все чекає. Так і залишиться самотнім на все життя – закінчив він з усмішкою.

А у Наташі була родимка на п’яті, велика. Вона її соромилася дуже, тому взуття носила лише закрите.

Вона намагалася її вивести, але її переконали, що це проблематично. Вона й почала її маскувати. Взуттям, шкарпетками.

А тут пішла вона на річку скупатися, та через незнання у вир потрапила. Вже знепритомнівши, вона відчула, що сильні руки підняли її нагору. Коли вона прийшла до тями, то побачила Івана.

Той тримав її за ногу і роздивлявся родимку. Потім узяв її на руки та легко поніс у дім дядька. Зайшов у будинок і відразу сказав.

– Прошу руки вашої племінниці. Вона моє кохання, яке я все життя чекав – Наташа зістрибнула з його рук.

– З глузду з’їхав? Я в місто завтра їду, яке заміжжя?

Через три роки, вагітна жінка, тримаючи за руку однорічного сина, стояла біля краю косовиці.

– Ваня, Іване. Ми тобі їжі принесли – З кущів вийшов чоловік і легко підхопив жінку на руки

– Наталко, збожеволіла? Тобі народжувати скоро, а ти в таку далечінь прийшла? – Вона щасливо притулилася до його плеча.

– Тому що кохаю!

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.