— Синочку, ти питав, що мені подарувати на ювілей? Я вирішила! — заявила Маргарита Петрівна, сяючи очима й розмахуючи рекламним буклетом.

Жінка ледве вмовила сина відвезти її на виставку садівників-любителів, а тепер вона не бажала йти звідти без покупки.

– Загалом, мені терміново потрібен цей чудо-сад!

Олексій із дружиною, Іриною, тільки перезирнулися.

У ньому гордо зеленіли салат, базилік, петрушка, а внизу красувалися мініатюрні помідори.

— Ну давай, подивимося уважніше… — почав було Олексій, але тут же замовк, побачивши ціну.

— Скільки тисяч тисяч?! — скрикнула Ірина, вихоплюючи буклет.

— Та за ці гроші можна купити овочів на все життя!

Маргарита Петрівна ображено підтиснула губи.

— Я ще довго проживу. Не треба тут…

— Все одно. Це дуже дорого, мамо… — підтакнув Олексій.

— Ну й що? Це інвестиція в здоров’я! Я бачила передачу — всі зірки зараз вирощують зелень удома.

Екологічно чисто, натурально. І зручно — зрізав петрушку, й одразу в суп! І взагалі, я не прошу у вас повну суму, в мене заощадження є.

— Мамо, ну ти серйозно? — Олексій нервово потер шию.

— Ми прості люди, а не зірки! У нас іпотека, ремонт на носі…

— А що, я не заслужила? — звела брови свекруха.

— Життя вам присвятила, онуків няньчила, а тепер прошу одну маленьку послугу.

— Маленьку?

— Ірина почервоніла від невдоволення.

— Це ж майже машина, тільки без коліс!

— Та годі вам, — продовжувала Маргарита Петрівна, не помічаючи їхнього обурення.

– Це ж зручно! Усе саме росте, поливати не треба, тільки збираєш урожай! Самі ще до мене ходитимете.

І взагалі, в мене скоро ювілей, буде подарунком. Святкувати не стану, так і бути, щоб зайві гроші не витрачати.

Олексій зітхнув.

Відмовити матері в жорсткій формі було незручно. Він знав, що вона образиться, а потім ще й рідні поскаржаться.

Ірина примружилася, явно щось обмірковуючи.

— Добре, Маргарито Петрівно, давайте так. Перш ніж вкладати кошти в цей сад, давайте перевіримо, чи справді вирощувати домашні овочі — це ваше покликання.

— Що значить — перевіримо? — насторожилася свекруха.

— Ну, купимо вам поки що звичайні горщики із зеленню. Базилік, петрушку, салат. Подивимося, як ви будете за ними доглядати. Якщо через місяць усе буде пишно рости, то… обговоримо покупку.

— Точно, мамо! Ти ж ніколи не мала саду. Та що там, у тебе навіть орхідея, яку тобі на роботі подарували, зів’яла, — погодився Олексій і з захопленням подивився на дружину.

Яка ж вона в нього мудра!

Як добре вона вміє викрутитися!

Маргарита Петрівна замислилася.

— Ну… Гаразд. Тільки хай буде не п’ять горщиків, а десять!

— Десять так десять, — кивнула Ірина, прикидаючи, що навіть із запасом уся ця затія обійдеться в пару тисяч гривень.

Того ж вечора на підвіконні в Маргарити Петрівни з’явилися гарні горщики.

— Щось нічого не росте… — свекруха поглядала на землю, чекаючи першої зелені.

— Терпіння, Маргарито Петрівно. Швидко тільки котики зʼявляються на цей світ.

Поки розсада сходила, свекруха вже засумнівалася, чи потрібен їй той сад.

Вона ж думала, що все це легко й швидко… А поки чекаєш, ніби й бажання пропадає.

Але коли перші паростки зійшли, у Маргарити Петрівни відкрилося друге дихання.

— Ой, яка краса! — розчулено видихнула свекруха, поливаючи розсаду.

У горщиках проросла зелень: свіжий кріп, пухнаста петрушка, базилік, і тільки кущик помідорів чері ніяк не ріс.

Минуло два тижні.

— Ці твої горщики вимагають забагато уваги! — поскаржилася Маргарита Петрівна, відриваючи засохлий листок. — Поливай, обривай, стеж, щоб не пересохло.

— Але ж ви хотіли цілий сад! — нагадав Олексій, хмикнувши.

— Там усе автоматичне! А тут — сиди, доглядай. Я днями помітила, що в мене на підвіконні мошки завелися… Що тепер робити?!

— Ну, можна пересадити, удобрити, правда, треба із землею возитися, буде багато бруду, — знизала плечима Ірина.

Маргарита Петрівна насупилася.

— Не хочу! Це занадто складно.

Минуло ще кілька днів.

Петрушка почала засихати. Кріп витягнувся й пожовтів.

— Що з твоїм урожаєм, мамо? — поцікавився Олексій.

— Ой, синочку, сил моїх більше немає, — важко зітхнула Маргарита Петрівна. — Спочатку мені ці мошки спокою не давали, потім я їздила до подруги, забула полити, потім на сонці залишила горщик… Загалом, не моє це. Забирайте собі. Або я сусідці віддам.

— Тобто величезний домашній сад, за яким теж потрібен догляд, вам тепер не потрібен? — уточнила Ірина, приховуючи усмішку.

Свекруха похитала головою.

— Ой, та ну його! Піду краще до сестри в гості, у неї свати в селі живуть — стільки овочів привозять, хоч безплатно бери! Але я, звісно, завжди з гостинцями їду. Тож усі у виграші.

Олексій та Ірина перезирнулися. Місію було виконано.

— Чудово, значить, починаємо ремонт, — тихо сказала Іра.

— Ага. Може, нам мама зі своїх заощаджень додасть, — підморгнув Олексій, радіючи, що їхню родину оминула доля садівників-любителів, при цьому не довелося витрачати гроші чи засмучувати маму.

Правду кажуть: перш ніж зробити дорогу покупку, краще перевірити, чи справді вона потрібна.

А головне — не сперечатися з рідними навпростець, а м’яко підвести їх до правильного рішення.