— Аліска, ну будь людиною, поступися кімнатою! Ти ж розумієш нашу ситуацію.

— Розумію. Тільки я тут до чого? З чого ти взяла, що тобі всі зобов’язані?

Ну добре, мати, з нею все ясно, з неї ти все життя мотузки в’яжеш, але я ж!

У мене своє життя, у тебе своє. Ні. І крапка, — нахмурилася Аліса…

… Вона взагалі не розуміла, про що суперечка. Це треба ж дійти до такої нахабності! Це вони так і з власної квартири виселять скоро.

Як то кажуть: «Дай руку — по лікоть відкусять»!

Точно про сестричку милу.

А Федька, її чоловічок, влаштувався як добре! Мовчить. А сам, мабуть, тихо підбурює Настю, “піди, скажи”!

Звичайно, він же сам нічого не скаже, які у нього тут права?

Аліса все більше «заводилася». А з мамою марно говорити на цю тему. Ці двоє її і так вже прогнули у всьому.

Мама — людина м’яка, поступлива. Конфлікти не любить. А Настю і Алісу дуже любить.

Настя і Аліса — сестри. Алісі двадцять шість років і вона нещодавно закінчила інститут.

Працює. Виходити заміж поки не збирається.

Настя — старша сестра, їй тридцять. Вона вже давно вийшла заміж і встигла завести двох дітей.

А живуть вони всі разом з мамою, Зінаїдою Олексіївною, у просторій трикімнатній квартирі поліпшеного планування.

Тата у них немає: Зінаїда Олексіївна рано овдовіла.

З самого дитинства у дівчаток, у кожної, була своя кімната. І у мами.

Коли Настя вийшла заміж, то жити вони з чоловіком стали в її кімнаті, тому що у Федора ситуація була ще гірша: до цього він жив з батьками в однокімнатній.

А ще у нього був молодший брат, який навчався в школі.

Сім’я Насті та Федора швидко поповнилася двома малюками.

Аліса закінчивши навчання, влаштувалася на роботу. Слава Богу, її не особливо стосувалася метушня, яка тепер постійно відбувалася в квартирі.

Її кімната, як і мамина, була в кінці довгого і широкого коридору, а Настя з чоловіком і дітьми жили в тій, що знаходилася в іншому кінці, біля кухні.

У квартири було чудове планування. Тато отримав її свого часу тому, що працював у секретній військовій частині.

Там, де вони жили, колись розташовувалося військове містечко, яке з часом перетворилося на звичайне місто.

У Аліси був своєрідний «острівець безпеки» в її кімнаті. Там вона могла відпочити, посидіти в тиші.

За щільно зачиненими дверима не так було чутно дитячі крики. І вночі малюки, перебуваючи в кімнаті на відстані, якщо й плакали, то не будили її.

Мама теж спала спокійно: адже їй потрібно було рано вставати на роботу. Вона допомагала Насті з малюками ввечері, коли приходила.

У неї був скорочений робочий день: її робота була пов’язана з «шкідливістю». Ось тут і починалася метушня.

Мама готувала на всю велику родину, попутно няньчилася з малюками: вона хотіла дати відпочити Насті, яка возилася з ними цілий день.

У дитячий садок вони поки не ходили, чекали черги. Молодшому синові ледь виповнилося два рочки, а старшому три з половиною.

Алісу ж Зінаїда Олексіївна намагалася не чіпати. Мама дуже любила дочок і весь час дбала, щоб усім було добре і комфортно. І берегла їх, і балувала.

Коли Аліса вчилася в інституті, то мама, бачачи, як багато їй доводилося сидіти за книжками, намагалася не просити дочку ні про що.

Тим більше що допомога в основному була потрібна Насті. З дітьми.

Зінаїда Олексіївна мріяла про те, щоб дочка закінчила навчання, отримала хорошу спеціальність і могла розраховувати на хороші перспективи в житті.

Адже у Насті так не вийшло.

Вони рідко розмовляли про це: мама засмучувалася, а Настя злилася. Тому що шукала винних.

То інститут їй не той, то викладачі не такі. Словом, вона кинула навчання після другого курсу, не доучилася. Сказала, що це не її. І вона піде в інший навчальний заклад.

В інший не вступила, але і в попередній не повернулася, тому що життя стало веселішим: вона зустріла Федора і все закрутилося.

Подружилися, почали жити разом. Він допоміг їй влаштуватися на роботу, туди, де працював сам. Фірмочка-одноденка — сьогодні є, завтра немає.

Але на той момент платили добре. Молоді шикували. Їздили кілька разів відпочити.

Настя мамі шубу купила на день народження. Алісі телефон хороший подарувала. Сестра тоді в інституті на третьому курсі вчилася.

Через рік Настя вже носила під серцем дитину. Виносила одного сина, за ним другого. Так і залишилася без освіти, оселилася вдома.

Ось і не хотіла Зінаїда Романівна Алісі такої долі, хоч і ніколи не вимовляла це вголос.

Тому намагалася створювати умови для навчання, всі турботи брала на себе.

Але даремно вона турбувалася: Аліса дуже відрізнялася від Насті за характером.

Та була безладна і весь час сподівалася на «а може». Любила повторювати «буде день — буде їжа».

А Аліса серйозна, вперта, наполеглива, працьовита. Знайшла хорошу роботу і старалася, «викладалася» на повну.

Керівництво помічало її і заохочувало успіхи дівчини. З усього було видно, що її хочуть підвищити.

Однак їй довелося повністю «забити» на особистий час. Працювала з восьмої до восьмої. Потім падала «без ніг» на ліжко. Інший раз навіть не вечеряла.

По дорозі додому купувала кефір або йогурт. Вдома пила і — спати.

Мама хитала головою і зітхала, дивлячись на те, як виснажувалася Аліса. Але та запевняла, що все чудово.

Ще трохи і стане легше. А зараз треба було себе показати, вважала вона…

… — Ну і чого вона цілу кімнату займає? — запитала якось Настя маму.

В цей момент вона тримала однією рукою молодшого сина і одночасно намагалась стягнути зі стільця старшого, який уявив, що сидить на конику і загрозливо сильно розгойдувався.

— Їй яка різниця, де ночувати? Вона ж там тільки спить. Приходить пізно, встає рано. Нехай би до тебе йшла.

П’ятнадцять метрів вам на двох вистачить! А нам тісно. Діти ростуть, їм місце треба. Ось кімнату Аліски можна зробити дитячою.

Зінаїда Олексіївна невизначено знизала плечима і нічого не сказала.

Але подумала. Про те, що буде скандал. І Аліса нізащо не поступиться своєю кімнатою. Та й з чого б?

Якщо вже бути чесними, то у них у кожної, включаючи маму, була рівна частка цієї квартири. І не винна Аліска, що безголова Настя наплодила дітей.

А тепер плачеться і вдає з себе матір героїню. А Федя взагалі не при справах.

Він намагається, як видно, рідше бувати вдома, хоча обстановка йому повинна бути звична, думала Зінаїда Олексіївна, дратуючись, адже він все життя в однокімнатній квартирі жив, у тісноті.

Федір був мовчазний хлопець, але собі на умі. І з кожним роком він все менше подобався Зінаїді Олексіївні.

Вона підозрювала, що він обманює дочку. Правда та поки і не думала про таке, тому мати тримала свої підозри при собі.

Навіщо затівати конфлікт і лізти? І чи це її справа? Може, вона помиляється, хто знає? І цей Федір білий і пухнастий.

Просто вечорами затримується, тому що грає в шашки або шахи.

При цих думках Зінаїда Олексіївна мимоволі хихикнула. Цю картину важко було уявити.

«А краще б вчитися пішов. Ні у Насті, ні у нього немає спеціальності ніякої. Інші люди ж примудряються вчитися і працювати!

Ось і пішов би. А то пропадає невідомо де», — сумно думала Зінаїда Олексіївна.

— Мамо! Ти мене чуєш? Я кажу, скажи Алісці, може вона тебе послухає! — повторювала Настя, — Нехай перебереться в твою кімнату. Ну, прошу! Дуже прошу!

— Добре, — тихо сказала мама, — Прийде сьогодні з роботи, поговорю. І ти скажи теж. Сама.

— Сама… Вона кричатиме і ми посваримося. А то я її не знаю! — образилася Настя і, поклавши молодшого сина на ліжко, почала міняти йому памперс.

Так і вийшло. Посварилися сестри.

— Май совість, Аліска! — кричала сестра. — Тобі яка різниця, де спати! А нам розширюватися треба.

— Ось і розширюйтеся, — незворушно відповіла Аліса. — Тільки не за мій рахунок.

Як інші? Беруть іпотеку або квартиру знімають. А ви, чим гірші?

— Ти що, не розумієш?! Знущаєшся? — шипіла Настя. — На що нам знімати? І іпотеку платити чим?

Я не працюю і не знаю, коли вийду. Діти малі, садок не дають. Чекаємо.

— Ось і чекайте, — відрізала Аліса і пішла до своєї кімнати.

Насправді вона сьогодні хотіла поділитися з матір’ю новиною. Здається, вона зустріла хорошу людину. І закохалася.

Але ці розмови геть відбили будь-яке бажання відверто розмовляти.

Аліса сіла на своє ліжко, обійняла руками подушку і занурилася в роздуми…

Сестри так ні до чого і не домовилися. А ситуація вирішилася несподівано.

Той молодий чоловік, з яким зустрічалася Аліса, зробив їй пропозицію.

Молоді люди тихо одружилися, просто прийшли в призначений день в РАГС і оформили стосунки.

А жити стали на зйомній квартирі. Свою кімнату Аліса так і не віддала. Просто зачинила на ключ. З принципу.

Зінаїді Олексіївні конфлікт між дочками приносив велике засмучення. Вона багато думала над тим, як допомогти і помирити їх.

Зрештою, вона вирішила запропонувати віддати свої гроші Алісі за її частку, щоб та переписала її на матір і дозволила Настиним дітям жити в своїй кімнаті.

Настя дуже зраділа. Вона клялася і божилася, що вони віддячать мамі, як тільки зможуть, як у них з’являться гроші.

Зінаїда Олексіївна скептично посміхалася і мовчала.

Її побоювання збулися. Федір, через рік, пішов «у світ за очі». Вони розлучилися з Настею, посварилися.

Федір заявив, що вона йому давно набридла і він давно зустрічається з іншою.

З грошима стало зовсім скрутно. Звичайно, Федір повинен був платити на дітей аліменти, але Зінаїда Олексіївна думала про те, що спритний хлопець зробить все, щоб отримувати «сіру» зарплату.

Він і до цього працював на подібних фірмах, а тепер — сам Бог велів.

І Насті довелося влаштовуватися в магазин мити підлогу. Це було недалеко від дому і зручно.

А Аліса не хотіла брати гроші мами, адже це були її пенсійні накопичення.

Однак мама переконала дочку, що рівноцінно допомогла дочкам, і про це давно мріяла, тому й збирала. Тепер у неї дві частки.

І… і потім, коли-небудь вони їм і дістануться… Аліса стала запевняти маму, що не хоче навіть думати про цей час.

Але мама сказала, що про це завжди треба думати. І що тепер Аліса з чоловіком теж можуть «розширюватися».

Вони посміхнулися і обійнялися, згадавши при цьому слові хитру Настю.

— Як вона, мамо? — запитала Аліса. Вона не спілкувалася з сестрою і дізнавалася про її справи через матір.

— Та що їй буде? Працює, за дітьми сама бігає в садок, приводить, відводить.

Я сказала їй, що досить з мене жили тягнути, я вже не дівчинка, щоб бігати.

— Ну, мамо, молодець!… — знову посміхнулася Аліса і поцілувала її в щоку.

Вона подумала про те, що хитра сестра напевно примудряється користуватися маминою добротою, та так, що та й не помічає.

Але мама — це мама. І Аліса її дуже сильно любила.

Тому й не стала нічого говорити, щоб не засмучувати її.