Дача Антоніни Сергіївни була місцем усамітнення, де всі могли відпочити від міської метушні. Цього разу, приїхавши туди на літні канікули, її онук, Антон, зустрів Дашу – прекрасну сусідську дівчину з яскраво-зеленими очима, що сяяли на сонці подібно до дорогоцінного каміння.

Вона була не просто гарна, а й надзвичайно працьовита. Одного спекотного літнього дня Антон помітив, як вона працює над заготівлею сіна з високої зеленої трави на прилеглому полі. Його серце забилося швидше від виду її засмаглих плечей та милого обличчя, освітленого сонцем.

“Ну, хіба такій гарній дівчині личить така важка робота? Дайте я вам допоможу!” – Не замислюючись, сказав він, підходячи до неї з усмішкою.

Даша спочатку відкинула його пропозицію, але його наполегливість та відкрите захоплення зруйнували її стриманість. Вона дозволила йому допомогти. Разом вони працювали до заходу сонця, розмовляючи і сміючись, геть-чисто забувши про час. Сіна набралося багато, але час пролетів непомітно.

“Ви такий люб’язний, Антоне” – сказала Даша, коли вони закінчили. “Мені не часто зустрічаються такі уважні городяни.” Антон відчув, як її комплімент розтопив його серце.

“Для вас я готовий працювати хоч щодня” – відповів він, не приховуючи своїх почуттів. З цього дня вони почали проводити разом більше часу.

Антон допомагав їй у догляді за садом, у вечірній час вони часто ходили на берег річки, розмовляючи про безліч речей, поки захід сонця забарвлював небо в пастельні тони.

З кожним днем Антон був усе впевненіший, що закохався в Дашу. Він відкрив їй свої почуття під зоряним небом, і на його великий подив, вона відповіла взаємністю.

“Я ніколи не думала, що зустріч когось такого особливого в нашому маленькому селі” – прошепотіла вона, коли вони трималися за руки, дивлячись на зоряне небо. Це було початком прекрасної любовної історії між міським юнаком та сільською красунею, заснованої на щирому захопленні та взаємній повазі.

КІНЕЦЬ.