– Ну, давай, розповідай, що в тебе там трапилося, не просто так ти прийшла? – Запитала бабуся, пильно вдивляючись в обличчя онуки. Здавалося, вона і так все знає і лише чекала на підтвердження.

– Ми розлучаємося з Вікторм, – підтвердила Катя її найгірші здогади.

Бабуся важко зітхнула. Її душа завжди вболівала за улюблену внучку, ще з дитинства, коли її батька не стало та залишилася “сиріткою”. Віра Олексіївна відчувала: тепер, коли її сина немає, маленька Катя не потрібна буде матері. Так і сталося . Невістка швидко знайшла собі нового залицяльника, і залишивши Катю “буквально на пару місяців”, умотала кудись в інше місто. Але минуло півроку, потім рік, другий, а дівчинка так і залишалася у бабусі з дідусем. Ті були не проти.

Катя виросла, вивчилася, знайшла роботу у гарній фірмі. Все йшло дуже добре. Коли онука запросила до них на вечерю Віктора, його того ж вечора схвалили як кандидата в чоловіки. Віктор здавався пристойним чоловіком ввічливим…

– У нього з’явилася інша жінка, – пояснила своє рішення про розлучення Катя.

Того дня у Віктора на роботі був корпоратив. Катя чекала на нього весь вечір. Телефон був недоступний. Під ранок почулося ворушіння ключа в замковій свердловині. Чоловік був не тве_езим. Катя допомогла йому роздягнутися і поклала спати. Ніщо її не насторожило.

Лише через два тижні у Каті виникли якісь підозри. Вечорами у чоловіка весь час дзвонив телефон. Він хмурився скидаючи дзвінки. Якось випадково Катя побачила повідомлення на екрані телефону: “Хоч би як ти не намагався, той вечір тобі не забути …” Що?! – подумала Катя.

Не звикла до таємниць та натяків, Катя прямо запитала чоловіка, в чому річ. А він тут же все виклав як є. На тому самому корпоративі вживши зайвого, він не сильно чинив опір залицянням палкої колеги. Що сталося, те сталося… З того часу вона добивалася чоловіка, сподіваючись на продовження.

Катя у страшному сні не могла собі уявити такий розвиток подій. Колишній світ звалився, і що тепер робити вона не знала.

– Бабуся, я хоч і сказала Віктору, що моє рішення про розлучення остаточне, в душі я не можу з ним змиритися. А як же дочка?

Віра Олексіївна обняла внучку, як вона розуміла всі страждання внучки…

– Ми з твоїм дідом скоро відзначатимемо золоте весілля. І якщо спитати будь-якого з наших сусідів, кожен скаже: ми – ідеальна сім’я. Але що можуть знати сторонні люди? Я вийшла за твого діда у 18 років. Вибору в мене не було – батьки засватали. Покохала я його набагато пізніше, коли батька твого народила.

Дивилася на нього – і бачила чоловіка. Аж надто він був на нього схожий. Думала щасливішої за мене нікого немає на всьому білому світі. А потім дізналася, що твій дід гуляє по-чорному: то з однієї на заводі зв’яжеться, то з іншої. Уявляєш як мені було? Двадцять з невеликим, дитина на руках, батьки далеко… куди я могла піти? От і терпіла.

Поплакатися не було кому, рідним боялася написати. Просто чекала, коли все само собою втрясеться. І втряслося ж! Чоловік просто перегорів до інших жінок – нагулявся, то я думаю. Мене став цінувати, сина взявся виховувати. Ти не уявляєш, скільки разів я потім подумки дякувала собі за те, що витерпіла все. Що, якби пішла? Дитину без батька залишила, себе б напевно прирекла на самотнє життя. Ось воно як, Катю! Іноді слід заплющувати очі на обставини на благо сім’ї.

Дівчина сиділа вражена. Бабуся з дідусем були для неї прикладом у всьому, саме на них вона посилалася, коли розповідала майбутньому чоловікові про те, як вона бачить шлюб. І тут таке …

Виїжджала з важким серцем. Приїхала за порадою, а натомість ще більше заплуталася у тому, що відбувається.

Наступного ранку Катя прокинулася з готовим рішенням. Вона не подаватиме на розлучення. Намагатиметься врятувати шлюб – так, як це вийшло у її бабусі і напевно ще у мільйонів таких самих, як вона, жінок. Віктор, дізнавшись про рішення дружини, мало не до стелі стрибав.

Життя потекло своєю чергою. Начебто все по-старому, але щось у житті змінилося. Катя це чітко відчувала. Більше не було тієї легкості, якою вона хвалилася подружкам: “Мені так добре з Віктором!”

Кожна дрібниця тепер сприймалася куди болючіше, ніж раніше. Коли чоловік затримувався на роботі, у Каті поселявся черв’ячок сумніву. Не відповів на дзвінок? Явно не на добро…

Дівчині здавалося, що всі навколо знають про її ганьбу. Всі навколо думають – “Ось та дур_чка, яка пробачила чоловікові зраду!”

Через кілька тижнів Катя знову з’явилася на порозі квартири бабусі.

– Не можу я, бабусю! Не виходить, як у тебе! – зі сльозами на очах поскаржилася вона. – Думала, що зможу забути минуле заради світлого майбутнього. Але, вибач, майбутнього я не бачу, а моє сьогодення більше схоже на кошмар…

Бабуся зітхнула. Ось воно – сучасне покоління…

На душі у Каті полегшало. Чи буде її дочка щаслива, бачачи поряд нещасну маму? Навряд чи . Ось і все, простіше простого.