– Сашко, ну ти ж поки що все одно роботу не знайшов, сидиш вдома як сова, за мій рахунок між іншим! – дорікала Тамара Ігорівна своєму молодому зятю…

… Його нещодавно звільнили з тимчасового підробітка, а серйозну роботу він, «паразит такий», за останні 2 тижні так і не знайшов!

Тамара Ігорівна відчувала себе господинею становища, розуміла безвихідність становища молодого зятя і відривалася на ньому як могла.

“Послати б її далеко і надовго, але жити десь треба з молодою дружиною, а грошей на переїзд в орендоване житло поки немає.

Та й формально права теща – я її об’їдаю – фактично, чужий їй чоловік”, – думав про себе і терпів Тамару Ігорівну молодий хлопець.

Він не так давно закінчив ВНЗ, і ще не встиг стати тим завидним фахівцем, за яким бігали б усі роботодавці міста.

– Терпи, Сашко, терпи, у тебе немає виходу! Не їхати ж до своїх батьків у село? – все частіше бурмотів ледь чутно Саша.

Та й дзвонити своїм батькам і просити у них грошей теж молодому хлопцеві не хотілося.

– Ну? Розповідай, ледарю, куди сьогодні ходив, які вакансії пропонували? – немов фахівець центру зайнятості вимагала звіт у чоловіка Тамара Ігорівна за вечерею.

Вона робила це соромлячись своєї дочки Олени – дружини Олександра.

– Тамара Ігорівна, ну що ви насправді, як наглядач? Ви дійсно думаєте, що я прямо мрію сидіти на вашій тендітній шиї?

Ну немає поки в місті мені підходящої роботи, а я все ж хочу за фахом працювати, недарма ж 5 років відучився та червоний диплом отримав.

Наступного тижня в одному відділі кадрів обіцяли, що шукають заміну своєму шибко хитрому працівнику, який не влаштовує всю контору.

Сказали, що якщо зуміють випровадити його за власним бажанням, то мене покличуть.

Хоча їхні методи роботи з персоналом мені теж не до вподоби! – терпіння Олександра вже добігало кінця, і Тамара Ігорівна це, звичайно, помітила, але не здавалася.

– Гаразд, поки ти в творчому пошуку, допоможеш моїй начальниці Ірині Дмитрівні. Вона доньці квартиру купила і хоче відразу ремонт зробити.

Я вже з нею домовилася, що ти допоможеш їй кілька мішків сухих сумішей підняти на поверх! – безапеляційно промовила Тамара Ігорівна своєму зятю.

– Добре, Тамаро Ігорівно, все одно нічого робити, тим більше якщо просите…, то займуся і цією, м’яко кажучи, «специфічною» роботою. Скільки хоч платить ваша начальниця? – мигцем запитав Саша.

– Сашо, моя начальниця платить мені достатньо, щоб я вже два тижні тебе утримувала! Тож навіть не думай заводити з нею розмову про оплату.

Якщо сама запропонує чайові, то брати не забороняю, а так, щоб рот на замок і все з посмішкою! Зрозумів? – вже підвищувала голос на молодого чоловіка Тамара.

– Ось як так можна, Олено. Твоя мама – складна персона. Ну допомогла б у важкій ситуації, а вона ще й гнобити починає! – намагався домогтися слів моральної підтримки від дружини Сашко.

– А чого ти хотів?! Мама і так погодилася, щоб ми пожили у неї, поки ти нам на зйомнк житло не заробиш!

Але, судячи з твоєї швидкості в пошуках роботи, це відбудеться дуже не скоро! – Олена була повністю солідарна зі своєю матір’ю.

Вже через годину Саша на громадському транспорті, одягнений у старі потерті джинси і сорочку, їхав у бік новобудови, де начальниця придбала дочці квартиру.

Молодий чоловік вже сумнівався, що зробив правильний вибір, промінявши малу батьківщину на переїзд в незнайоме місто до своєї коханої дівчини, яка ось так безцеремонно висловлювала йому неприємні речі, так само як і її маман.

Чим ближче Саша наближався до адреси, вказаної в смс від Тамари Ігорівни, тим більше розумів, що район – був елітним, а будинки – не нижче класу «преміум».

Новобудова виявилася багатоповерховою, і також за зовнішнім виглядом виглядала преміальною.

– Ну, схоже, начальниця Тамари Ігорівни – людина небідна, якщо дозволила купити квартиру в такому будинку.

Тому я вже точно сьогодні добре зароблю! – подумав Саша, заходячи в під’їзд будинку і піднімаючи собі настрій, щоб виглядати не зовсім пригніченим від тиску дружини і тещі.

– Нічого собі, три палети з сухими сумішами?! Ось тобі і «кілька мішечків»…, – подумав про себе чоловік.

Саме тоді він побачив, як зарозуміла жінка розраховувалася з трьома знесиленими доставщиками з будівельного гіпермаркету, які складали останні мішки суміші якраз біля ліфта.

– А ви точно не повинні мені все це на поверх підняти і в квартиру занести? У мене ж доставка з вивантаженням? – обурювалася жінка в модному платті і зверхньо дивилася на найголовнішого з вантажників.

– Жіночко, не треба хитрувати! У нас доставка до дверей, але ви ж у накладній вказали перший поверх, тому і цінник на доставку такий низький.

У нас підйом на кожен поверх тарифікується, причому з ліфтом, а тут… у вас навіть ліфт ще не працює…

Якщо хочете, ми після всіх замовлень можемо заїхати, звичайно, занести вам у квартиру все це добро, але це буде коштувати…

Чоловік через кілька секунд назвав жінці, мабуть, немислиму суму, оскільки Ірина Дмитрівна вилаялася матом на старшого і, обізвавши його шахраєм, і пригрозивши, що буде скаржитися, відправила його геть.

– А… Олександре, це ти?! Ой, як добре, що світ не без добрих людей. Слухай, я тоді залишу тобі двері відчиненими, а ти як закінчиш, то набери мене по телефону.

Бажано хвилин за 20. І я під’їду! – Ірина Дмитрівна сунула ошелешеному молодому чоловікові свою візитівку з номером телефону і також швидко зникла.

Олександр хотів розвернутися і просто піти з цього аукціону небаченої щедрості.

Та йому раптом захотілося довести своїй тещі і дружині, що він чогось вартий.

“Ну і не може ж вона за такий обсяг роботи просто «дякую» сказати? Безумовно ж щось заплатить?” – подумав про себе Олександр і тут же отримав вхідний дзвінок від господині квартири.

– Так, Олександре, забула сказати. Не обтяжуйте себе, складайте прямо в передпокої всі суміші, там піддон вже чоловік дбайливо залишив вам, куди першу партію згрузити треба.

А потім перший піддон привізний звільниться, і наступні мішки вже на привізний піддон складайте, і так по черзі! Добре? – по-господарськи уточнювала Ірина.

“Турботлива, блін,” – подумав про себе Олександр, а сам лише вичавив:

– Добре, – і поклав слухавку.

Ні, мішки з сухою сумішшю були не важкими, всього лише по 15 кілограмів, але їх кількість, помножена на кількість сходових прорізів з кількістю сходинок на кожному прорізі, зробила свою виснажливу справу.

Саша хоч і намагався працювати швидше, щоб хоча б до 11 ночі повернутися додому, але без перерв працювати не виходило.

А останні мішки далися молодому чоловікові особливо важко: руки і ноги Олександра буквально тремтіли від такого навантаження, а поперек нив тупим болем.

Хоча хлопець і намагався не гнути спину, а кожен мішок брати з прямою спиною, як у становій тязі.

– Ой, Сашенька, як же я тобі вдячна. Дякую велике, виручив літню жінку.

Адже зараз не залишилося людей, які ось так, як ти за ідею, не вимагаючи нічого натомість, погодяться допомогти жінці в безвихідній ситуації, – Ірина Дмитрівна відразу дала зрозуміти молодому чоловікові, щоб він не чекав від неї оплати.

Вона зі спокійною совістю збиралась повертатися до себе додому з почуттям виконаного обов’язку.

– Так, зовсім забула. Ось, по дорозі в магазин заїхала, взяла тобі пару пляшок охолодженого. Напевно, пити хочеш? – Ірина витягла зі своєї великої сумки дві пляшки пінного і пакетик із сушеною рибкою.

Саша мовчки взяв пляшки, ледь помітно кивнув жінці і, відчуваючи себе одуреним, поплентався додому.

Було вже ближче до півночі.

Олександр неспішно йшов по сонному місту до будинку тещі, який розташовувався в іншому районі, оскільки у нього просто не було грошей на таксі.

Молодий чоловік неквапливо йшов, хитаючись від втоми і хмелю, накладеного на голодний шлунок.

Він відчував себе мало не занепалою людиною, яка нагадувала справжнього безхатька, якому навіть ніде притулитися.

– Так… І добре б Тамара Ігорівна тільки на мене тиснула, але ж і Олена з нею солідарна?

Хто б міг подумати, що, потрапивши в таку ситуацію, я буду заробляти тим, що безкоштовно гаруватиму на свою тещу, яка ще й знущатиметься з мене?

Саша намагався відігнати від себе сумнівні думки, але негатив і далі продовжував атакувати його затьмарену голову.

– А ось якщо ми з Оленою народимо дітей, візьмемо власне житло, швидше за все в іпотеку, а потім раптом я знову за збігом обставин втрачу роботу, то що тоді буде?!

Якщо зараз Тамара Ігорівна, через два тижні вже козиряє тим, що я їй за нічліг і суп з фрикадельками до гробу життя зобов’язаний?

Саша допив другу пляшку і вже піднімався в квартиру до тещі.

– О! З’явився, зяте, не загубився? Я бачу, ти час дарма не втрачав, вже встиг надратися десь! – зустріла з порога хитаючогося зятя Тамара Ігорівна.

– Я розвантажив, між іншим, три піддони сухих сумішей, Тамара Ігорівна, а ваша багата подруга або начальниця замість гонорару дала дві пляшки пінного.

А враховуючи той факт, що я неймовірно сильно хотів пити, і грошей на пляшку води у мене в кишені зовсім не було, ось і довелося мені випити!

Із серйозністю намагався донести Саша до тещі реальну картину того, що сталося.

– Звичайно, розповідай казки! – буркнула Тамара Ігорівна і пішла спати в свою кімнату.

– А що далі буде, Сашко? У вантажники підеш, а вечорами ось так будеш приходити? Я не бажаю спати в одному ліжку з твоїм ароматом.

Сьогодні спиш в коридорі! – Олена витягла якусь стару, мабуть, ще прадідову розкладачку в коридор і зачинила за собою двері.

Наступного ранку Саша все ж зателефонував своїм батькам, пояснив ситуацію і вже їхав на вокзал, щоб купити квиток, попутно поснідавши в місцевій їдальні.

Саша, незважаючи на сильну втому, всю ніч не спав, перевертаючись на незручній розкладачці, і мало не плакав від образи на свою дружину.

Вранці чоловік дохідливо пояснив своїй пасії, що подає на розлучення і їде в рідне село, де на нього чекають робота за його спеціалізацією, друзі та родичі.

Спочатку хлопець вагався у своєму рішенні, але побачивши, як Олена знову слухає підбурювання своєї матері з тим посилом, що «туди йому і дорога, знайдеш собі красивого і багатого», хлопець зрозумів, що зробив все правильно.

“І добре, що все з самого початку розкрилося, – думав про себе хлопець, – а ось так можна прожити років 20, завести спільних дітей, а потім вилетіти так само, тільки вже в нікуди і нікому непотрібним”.

Через місяць після приїзду до батьківського дому, Саша вже працював на роботі за фахом, з хорошими перспективами і зарплатою.

А ще він зустрів хорошу, люблячу його дівчину, і невдовзі пара вже вела розмови про одруження.

Правда, тижнем раніше Саші дзвонила Тамара Ігорівна.

Спочатку чоловік подумав, що вона хотіла попросити вибачення, а може навіть попросити повернутися зятя назад, але, на свій подив, почув зовсім протилежне.

– Ти це спеціально зробив? Ти спеціально хотів мені насолити, негіднику! Та мене ж через тебе з роботи звільнили. Де ж я таку ще роботу знайду? – кричала в трубку Тамара Ігорівна на свого зятя.

– У чому я вам нашкодив, Тамаро Ігорівно? – щиро не розумів претензій колишньої тещі хлопець.

Виявилося, що плита перекриття в новому багатоквартирному будинку банально не витримала трьох піддонів з цементно-піщаною сумішшю.

Поюс доповнених безголовою Іриною Дмитрівною ще приблизно такою ж кількістю будматеріалів.

Плюс, можливо, і плита перекриття виявилася без правильного армування.

Загалом плита обвалилася, добре, що обійшлося без жертв, але з травмами робітників.

На Ірину Дмитрівну завели кримінальну справу, а та, не вникаючи в ситуацію, вирішила звільнити підлеглу, яка їй намагалася вислужитися.

Про це Олександр пізніше дізнався з дзвінка слідчого, який збирав усі матеріали можливих свідків для з’ясування обставин того, що сталося.

Олена вийшла заміж, але не «за багатого і успішного», як пророкувала їй Тамара Ігорівна.

Мати знову була незадоволена своїм зятем і щоразу тикала йому, що той живе на чужій території і годується з її пенсії.