— Я – взагалі чужа людина, – каже Алла. – Я до себе ніякої уваги й не вимагаю, але свекруха і на сина забиває, і на онука, і на матір рідну!

— Мужик з’явився? А що, жінка вона ще не зовсім літня, 57 років – не вік, – припускає подруга.

— Ой, я тебе благаю! Який мужик! Немає там нікого, та й вона сама десятки разів говорила про те, що все зло – від чоловіків. Як розлучилася 25 років тому, так більше навіть цивільним шлюбом ні з ким не жила і тривалий час не зустрічалася. Ні, моїй свекрусі весь світ замінює її подружайка нова!

П’ять років тому випадково познайомилися в потязі й відтоді все відійшло на задній план. На язиці й у думках тільки ця Свєта, більше нікого, – відповідає Алла.

Алла, заміжня 7 років. Їхньому з чоловіком поки ще єдиному синові скоро виповниться 5. Хлопчик ходить у садок, поганенько, з лікарняними, особливо взимку, але ходить. Та й вибору немає: батьки Алли живуть доволі далеко, онука бачать тільки раз на рік, коли молода сім’я їде до них на тиждень відпустки.

Поруч живе свекруха, в одній квартирі зі своєю матір’ю, до речі. Квартира належить бабусі чоловіка, після розлучення свекруха з дитиною повернулася в неї, та так і залишилася.

Поруч взяли житло в іпотеку й Алла з чоловіком. На бабусю, звісно, надії в плані допомоги з дитиною вже не було, хоча вона дуже любить правнука, зате свекруха мало не стрибала, плескаючи в долоні, дізнавшись про те, що молоді чекають дитину:

— О, я буду бабусею! Ура! Піду на пенсію, буду з онуком сидіти. Або з онукою.

Щоправда, це було сказано до знайомства мами чоловіка з тією самою подругою. Відтоді ситуація змінилася кардинально: свекруха їздила на похорон далекої родички, на зворотному шляху в потязі познайомилася з жінкою, відтоді вони – не розлий вода.

— Перший час було ще нічого, ну раз на тиждень свекруха в гості до подруги їздила, хоча зідзвонювалися щодня.

Живе її подружайка недалеко, теж працює, але в неї зайнятість уже часткова, на кшталт підробітку, зараз на пенсії вона. А потім просто стала пропадати в цієї Свєти. Усі забуті, онука не бачить місяцями, матері за ліками ніколи з’їздити, чоловік зі зламаною ногою в лікарню потрапив, операція була, то мама його не відвідала жодного разу, – перераховує Алла.

Свекруха записалася в басейн, де підробляє її подруга, тепер ходить займатися танцями туди ж, де танцює Світлана, але головне – вона завжди обирає турботи подруги, а не своїх родичів.

— Синку, там бабуся зранку щось поганувато почувалася, – може зателефонувати свекруха влітку, наприклад. – Ти б заїхав, подивився. Якщо треба, то лікаря виклич. Або нехай Алла до неї сходить. Я? Я не можу, я вранці на тиждень на дачу до Світлани поїхала, я обіцяла, що ми з нею ділянку приведемо до ладу.

— Нормально це? – обурюється Алла. – Я або чоловік зриваємося з роботи, біжимо бабусю перевіряти, у тієї, звісно, тиск під 200, але він і зранку був такий, а рідна дочка поїхала на дачу до подружки кріп від бур’янів прополювати?

Бабуся на дочку лається, але та своєї провини не визнає: у тебе ж онук недалеко, його дружина недалеко, телефон у тебе є, що мені, сидіти за руку тебе тримати чи що. Світлана, її проблеми, діти й онуки в мами чоловіка Алли тепер не сходять із язика.

— Вона навіть приблизно не уявляє собі, який розмір взуття носить її онук і на що в нього алергія. Зате точно знає, у скільки місяців виліз перший зубок у третього онука Світлани і коли пішла її старша онука, яких труднощів у навчанні зазнає молодший син її доньки. А скільки разів вона підводила мене!

Був навіть такий випадок, коли Алла просила свекруху, яка перебувала у відпустці, посидіти з онуком. Хлопчик щойно хворів, не долікувався ще, на роботі в невістки був черговий аврал і всіх попередили, що лікарняні та відгули зараз зовсім небажані. Мама чоловіка запевнила, що сидітиме з хлопчиком, якому на той момент було майже 4 роки.

— Чекаю її вранці, а її немає, починаю нервувати вже, телефоную, а вона мені так діловито починає розказувати, що в доньки Свєти газівники мають котел міняти, тій треба на роботу, Свєта сидить із температурою вдома, тож свекруха терміново летить чекати газівників у чужій квартирі в доньки чужої людини:

— Ну не можу ж я Світлані відмовити. Онук? Ти просила з ним посидіти? Не пам’ятаю такого. У будь-якому разі, онука ти можеш відвести до іншої бабусі, до мами моєї, вона зранку була, начебто, нічого. Посидить кілька годин. А завтра вже я точно буду вільна.

— Нічого не могла вдіяти, відвела сина до бабусі, хоча весь день із хлопчиком їй, звісно, вже важко. Усе одно душа не на місці була, дзвонила раз у раз. Так, свекруха наступного дня прийшла, але я вже не стала ризикувати, в обід зганяла, взяла довідку і в садок відвела, не хотілося, а що поробиш.

— Та вже, проміняла всю свою сім’ю на Світлану. Гаразд, у юності так буває, але не в її ж роки! І потім, щось ти не розповідаєш, що Свєта стосовно твоєї свекрухи поводиться так само, – хитає головою подруга Алла. – Треба тобі теж узяти на озброєння цей спосіб, повинна ж дружба в обидва боки працювати. Захворів син? Дзвони Свєті, проси посидіти. Або в магазин сходити. Жартую, жартую. Абсурд же.

Чоловік Алли мамі неодноразово казав, що так дружити – щось нездорове. Свєта явно має вигоду від цієї дружби більшу, ніж його мати. Але свекруха вперто заперечує наявність вигоди, продовжує безкорисливо надавати допомогу сторонній людині.

Найбільше Аллу, бабусю чоловіка і його самого обурив останній випадок: у свекрухи день народження на початку січня, чоловікові купили подарунок – в’язаний плед, син працював над листівкою для бабусі, купили торт, фрукти, домовилися, що приїдуть у п’ятницю ввечері, посидять, а застали свекруху на порозі, з сумками.

-«Свєта на дачу мене відзначати запросила. Ой, чай не поп’ю, тікаю вже, запізнюся на електричку. Ви тут без мене посидьте, з бабусею і тортик за моє здоров’я з’їжте».

— І помчала. Син стоїть, сльози з горошину, у нього навіть шансів не було бабусі свій подарунок вручити. У нас, утім, теж, але це вже взагалі справа десята. Попили чай із бабусею, вона, до речі, навіть плакала – прикро, що дочка поїхала на три дні в такий день. А як заспокоїти? Запропонувати спадщину підписати онукові, а не свекрусі. У помсту. Та годі, це я перебільшую, звісно, але за логікою, якщо вона нас не вважає ріднею, яка заслуговує на увагу, якщо на власну матір плює, то нехай їй Свєта спадщину й залишає.

— А що? Ти маєш рацію абсолютно. І щось я сильно сумніваюся, що подруга вибере свій день народження відзначити з нею, а не зі своїми дітьми та онуками, – вважає подруга.

— Та що ти! Свекруху кличуть, коли вже все відзначено, їй так і кажуть, мовляв, учора з родиною святкувала, а сьогодні вже ти приїжджай. Така, ось, міцна дружба, – усміхається Алла.

А вам знайома така дивна «дружба»?

КІНЕЦЬ.