– Нормальна? – вона взяла виделку, підчепила шматок моєї запеченої груші і покрутила перед очима. – Груші? До сиру? Ой, ну хто це буде їсти?!

Свекруха дістала пакети з судочками зі своїми стравами і сказала, щоб я все своє «модне» зі столу прибрала – всі будуть їсти те, що принесла і приготувала вона. Сказала, щоб я її не позорила.

Я стояла біля столу, з якого ще хвилину тому пишалася своїми стараннями. Красиво розкладені закуски, салати з авокадо та лососем, запечене м’ясо з розмарином, хрусткі канапки з сиром та грушами.

Я готувала цілий день. Але тепер це все треба забрати, бо «неправильне».

Олеся Михайлівна тим часом викладала свої страви: холодець, оселедець під шубою, картоплю з м’ясом, олів’є. Класика, звичайно. Але справа ж не в їжі, правда?

– Ой, ну хто це буде їсти? – махнула вона рукою в бік мого столу. – Це ж якесь кафе, а не нормальна їжа! Люди хочуть простого, гості всі – прості, мого віку.

Я не знала, що сказати. Гості, тобто наші спільні родичі, що прийшли першими, сиділи мовчки. Хтось ніяково опустив очі, хтось ніби й підтримував її думку. Чоловік теж зніяковіло почухав потилицю.

– Мамо, ну Надійка ж старалася, – пробурмотів він.

– Та хто старався? Вона це все в інтернеті знайшла, начиталася модного і ось випендрюється. Гаразд, не сперечайтеся, всі будуть їсти нормальну їжу.

Мене аж кинуло в жар. Хотілося або розплакатися, або гримнути тарілками.

– Ну це вже занадто, – видихнула я.

– Що занадто? – підняла на мене брови свекруха.

– Я готувала. Довго, старанно. Це теж нормальна їжа.

– Нормальна? – вона взяла виделку, підчепила шматок моєї запеченої груші і покрутила перед очима.

– Груші? До сиру? Ой, ну хто це буде їсти?!

Я озирнулася на чоловіка – мовчить.

– Може, все ж залишимо обидва варіанти? – спробувала я домовитися.

– Навіщо? – вона вже складала мої тарілки одна на одну, ніби це справді був непотріб, і пхала до холодильника.

Я зціпила зуби. Хотіла відстоювати своє, але перед поглядами родини легше здатися. Хотілося закритися у ванній і не виходити.

Під час вечері всі їли страви свекрухи. Моє залишилося стояти осторонь або в холодильнику.

А я сиділа за столом і думала – а що я тут роблю? Чому в своєму домі не можу приготувати те, що хочу? Чому моя праця так легко знецінюється?

І ось тепер у мене питання. Як правильно було вчинити? Чи варто було наполягати і боротися за своє? Чи простіше махнути рукою і не псувати собі настрій? Я ж не хочу конфліктів, але й не хочу, щоб мене ігнорували. Що робити?

До слова, чоловік не вважає, що його мама зробила щось погане.

Джерело