У двадцять три я вже була мамою двох діток. Тоді я й не замислювалась над тим, чого хочу, що може зробити мене дійсно щасливою. Я тішилась, дивлячись, як підростають мої діти, а чоловік дбав про сім’ю, як міг.

Але щасливе спокійне життя тривало менш ніж шість років. Чоловік почав все більше часу проводити поза домом, допався до оковитої й для нашої сім’ї це стало справжнім випробуванням. Я намагалась витягнути його, не дати скотитись на саме дно, але всі мої зусилля були марними.

Я зробила все, що змогла. Але коли зрозуміла, що іншого виходу немає, вирішила не красти у дітей світлого дитинства та прогнала пияка з дому. Толку з нього ніякого. Грошей не заробляє, лише виносить все з хати.

Щоб забезпечувати сім’ю, влаштувалась на роботу. Діти тоді якраз пішли до школи. Старалась, як могла, аби вони ні в чому не знали нужди.

Більш як десять років свого життя я присвятила суто дітям, забувши про особисте життя. Але минулого літа я зустріла чоловіка, який мені сподобався. Спершу ми просто спілкувались, а згодом наше спілкування переросло у щирі почуття.

Діма був згоден на сумісне проживання. Я йому розповідала, що у мене двоє дітей-підлітків. Та вони скоро почнуть жити власним життям, а я залишусь самотня. Мені ще не настільки багато років, щоб ставити на собі хрест.

Та коли діти дізнались, що я збирають поєднати долю з другим чоловіком, то влаштували мені протест. Вони категорично проти й сказали, що як не одумаюсь, то не будуть зі мною спілкуватись взагалі.

Я вважаю, це найвищий прояв егоїзму. Адже, у свій час, всю себе віддавала лише їм. Пора мені й про себе подумати. Вже два місяці намагаюсь їм це донести, але ніби зі стіною розмовляю.

Вирішила не йти у них на поводу, а слухати власне серце. Ми з’їхались з Дмитром. Він позитивно налаштований до моїх дітей. Сподіваюсь, і вони з часом змінять свою думку та не будуть такими категоричними.

КІНЕЦЬ.