Моє знайомство зі свекрухою пройшло просто “фантастично”! Чесно сказати, я гадала, що таке буває тільки у фільмах, та дуже сильно помилялась.

Я ж судила людину по своїй мамі, по нашому побуту, як ми живемо, чим харчуємось, які звички маємо. Як не крути, а всі люди в таких речах схожі хоч трішки. Та коли ми приїхали додому чо нареченого, я просто оторопіла. Вони жили в приватному у будинку на окраїні міста.

Можна подумати, що то заможні люди, та ні.

Хатинка старенька, тин просто мало не падав, аби не палки, які його підпирали кожні пів метра. Коли ми зайшли до будинку, мене вразив, вибачте, срач, в якому жили майбутні свекри.

Перша кімната була маленька прихожа, потім кухонька, далі вітальня та спальні.Так, хатинка невелика, та хіба то біда, якщо за нею доглядати та хоча б мити посуд?!

– О, Льоша! нарешті ви приїхали. Я вже така голодна! Дивиться, он мийка, помийте посуд, каструлю, можете поставити зварити картоплі. Он там є магазин, сходіть купіть риби, чи котлет морожених, та й поїмо все разом.

Жінка навіть не звернула на мене увагу, хоч я привіталась. А її зайвий, що я маю прибрати в її домі, приготувати їсти та сходити в магазин, бо вона сидить перед телевізором та дивиться свою якусь Кармеліту! це просто нонсенс!

– Мам, а чому ти нічого не зробила вдома? хіба так важко було просто помити посуд та кинути в каструлю ті три картоплини?!

– Ох! ти ба, які тут розумники приїхали! ні, не могла! не твоє діло, що я тут робила, чи не робила!

Я легенько смикнула Льошу за рукав, махнула легенько на вихід. Хоч ми й привезли трішки продуктів з собою, адже не прийдеш з пустими руками в новий дім, та я вирішила вийти на вулицю, поговорити. Та Кому я брешу, я показала на двері, бо залишатись в тому домі не мала ні найменшого наміру.

Так, Олексій був непоганим хлопцем, як мені здавалось, я його кохала, та його родина поставила все на свої місця. Я не збираюсь виходити заміж, щоб ставати наймичкою для родини чоловіка. А найбільше у них такі плани і є. Яка нормальна жінка допустить, щоб в хаті був такий безлад.

Ні однієї чистої тарілочки чи чашки. Дорога до спальні взагалі як маленька доріжка протоптана. Не здивуюсь, що в горах безладу вже щось завелося. Можливо, я роблю поспішні висновки, та не думаю.

Я зняла обручку з пальця, віддала Льоші та спокійно пішла в сторону зупинки транспорту. Нічого нікому пояснювати не збираюсь. Якщо його батьки такі, то Льоша не далеко пішов, і в подружньому житті все тільки загостриться. Ну його! Не такого життя я хочу. Нехай дурних ще десь пошукають

КІНЕЦЬ.