– Мені вчора дзвонила Ксюша, – засуджувала Марія, вимовляючи своїй невістці.

– Вона скаржиться, що ти зовсім не звертаєш на неї увагу.

– Ти вдаєш, що її не бачиш і не чуєш. Відштовхуєш, якщо вона до тебе підходить. Як ти можеш так чинити? Їй лише вісім років!

– Ксюша? Яка Ксюша? – награно здивувалася Валентина.

– У моєму будинку немає дітей із таким ім’ям!

– Ти знущаєшся, чи що? Я розумію, вона тобі не рідна, але все-таки май совість! Дитина ні в чому не винна!

– У мене є лише дочка Ліза і був син Микита, – називаючи ім’я хлопчика жінка мало не заплакала. Мій малюк! Мій бідний нещасний малюк…

– Ніяких Ксюш я не знаю і знати не хочу! Це дівчисько не гідне жити в нашому будинку! Через неї не стало моєї дитини, мого маленького синочка. Йому було лише п’ять!

Валентину почало трясти. Вона дуже зблідла, руки сильно затремтіли, вираз очей став якимось не живим.

Марії стало ніяково від виду співрозмовниці, літня жінка навіть зробила кілька кроків назад, діючи суто на інстинктах.

– Не смій у всьому звинувачувати дівчинку! У чому вина Ксюша? У тому, що вона не встежила за п’ятирічною дитиною? Так вона сама старша лише на три роки!

Хоч Марії й було шкода нещасну матір, яка втратила маленького сина, вона не могла дозволити, щоб всю провину за події звалювали на її внучку.

– Навіщо ти взагалі довірила їй дитину? Тим більше ти дуже добре знала, наскільки неслухняний і активний твій синок! Як Ксюша мала впоратися з ним? І чому ти не звинувачуєш свою дочку? Вона також була там!

– Ліза мені допомагала! А від цієї дитини вимагалося лише одне – доглянути свого брата! – погляд у Валентини став якимось шаленим.

Здавалося, ще трохи, і вона накинеться з кулаками на свою свекруху.

– Ця дівчина не житиме в одному будинку зі мною та моєю дочкою! Я зроблю все, щоб вона зникла!

Марія бачила, що стан невістки стає все гіршим і гіршим. Валентині потрібна була допомога фахівця! І якнайшвидше! Інакше вона може наробити таких справ, що потім виправити нічого не вийде.

З одного боку, Марія могла зрозуміти, наскільки погано зараз Валентині. Втратити дитину… Що може бути страшнішим у цьому житті? Але, з іншого боку, звалювати провину на восьмирічну дівчинку… Де тут логіка?

Якщо чесно, у тому, що не стало сина, Валя винна сама. Так, це був нещасний випадок, але якби вона сама стежила за дитиною, нічого б не сталося!

Того дня родина із друзями поїхали відпочивати на річку. Тихий безлюдний пляж, лагідне сонце, тепла вода… Просто рай!

Втомлені від важких робочих будні дорослі зібралися своєю компанією довкола мангалу. Зрозуміло, справа не обійшлася і без пляшки, – міцних напоїв було досить пристойно.

Спочатку друзі домовлялися не брати із собою дітей, але Валя чомусь вирішила вчинити інакше. У результаті, на десять дорослих припадало три дитини, – п’яти, восьми та дванадцяти років.

Старша дівчинка, Ліза, стежити за молодшими відмовилася категорично, вона напросилася допомагати різати салати й з ентузіазмом кришила помідори та огірки у велику миску.

Примхливий Микита майже одразу почав канючити, що втомився, що хоче додому, що йому спекотно і ще тисяча скарг в такому ключі.

Валя на той момент уже трохи хильнула і спілкувалася з подругою, яку не бачила вже кілька років. Дитина їй відверто заважала, і вона відправила сина до Ксюші.

– Стеж за братом, не давай йому заважати іншим, – коротко гаркнула дівчинці Валентина, і задоволена пішла назад до подруги.

Чомусь жінку зовсім не перейняв той факт, що Ксюша старша лише на три роки й за нею теж потрібно стежити! Тим більше, що дівчинка була не зовсім здорова.

Ще кілька днів тому вона мала високу температуру і кашель! Ксюша просила залишити її вдома, або відвезти до бабусі, а не тягнути на природу по жарі, але це прохання було проігноровано.

Чим керувалася жінка в ухваленні цього рішення, було незрозуміло. Начебто вона хотіла похвалитися перед друзями своєю дружною сім’єю і як добре вона замінює матір доньці її чоловіка від першого шлюбу.

Микита бігав, кричав, верещав, жбурляв у воду речі. Ксюша кілька разів попросила його заспокоїтися і сісти поряд з нею, але малюк починав тільки дужче шаленіти.

Одного разу він схопив телефон сестри й закинув його в річку, заливисто сміючись над переляканим виразом сестрички.

Ксюша, ні секунди не роздумуючи, рвонула в річку. Дівчинка нишпорила руками по дну, намагаючись відшукати дорогоцінний телефон.

Нехай він досить старий і недорогий, але це була річ, яку їй подарувала мама! Там були фотографії матері!

Дівчинка вже невиразно пам’ятала її обличчя, адже мама давно її покинула, і найбільше у світі вона боялася забути її остаточно!

Річка була доволі каламутною, а сила, з якою Микита жбурнув телефон, була дивовижною для п’ятирічної дитини.

Дівчинці знадобилося хвилин п’ять, щоб знайти дорогоцінну річ, а коли вона вибралася на берег, то не відразу помітила, що Микити поряд немає.

Спочатку вона подумала, що він втік до своєї мами скаржитися. Але Валентина була в компанії друзів, і хлопчика там не спостерігалося. Тобто виходить, він кудись утік!

Ксюша намагалася знайти братика, але марно. Здавшись, вона пішла до батьків по допомогу.

Микиту знайшли за пів години. Зважаючи на все, хлопчик намагався сховатися, запнувся об камінь і дуже сильно вдарився головою.

Безтурботний відпочинок обернувся трагедією.

Коли до Валентини нарешті дійшло, що сина вона втратила назавжди, жінка ніби збожеволіла. Вона кинулася на Ксюшу, заліпила їй дзвінкого ляпаса, а потім щосили почала трясти, погрожуючи відправити на той світ слідом за Микитою.

Її ледве відтягли від дівчини, що ридала, а лікареві довелося вколоти жінці заспокійливе.

Валентина в цій події звинувачувала Ксюшу. Вона не слухала жодних її виправдань, а коли дізналася, що дівчинка замість того, щоб слідкувати за братом, шукала свій телефон, вона схопила його, жбурнула на землю і розтоптала підбором.

Батько дівчинки мовчки дивився на це і навіть не намагався заступитися за свою дитину.

З того самого вечора Ксюша в хаті стала зайвою. Мачуха її ігнорувала. Валентина поводилася так, ніби її не існує!

Вона ніколи не ставила їй тарілку з їжею і виганяла з кухні, якщо дівчинка хотіла приєднатися до обіду чи вечері. Тепер Ксюша могла поїсти лише на самоті!

Жінка не відповідала на жодне запитання, зібрала більшу частину речей дівчинки та викинула їх на смітник. Ксюша плакала і благала пробачити її, хоча розуміла, що ні в чому не винна.

Вона просила тата вплинути на ситуацію, але він намагався ігнорувати дочку. Дорослі люди переклали відповідальність за свій вчинок на маленьку дитину.

Єдиною людиною, хто справді дбав про Ксюшу, була її бабуся. Вона намагалася поговорити й з сином, і з невісткою, але достукатися до них так і не зуміла.

І сьогоднішня розмова теж пройшла абсолютно дарма. Валентина не збиралася визнавати свою провину, їй було зручніше перекласти все на тендітні плечі восьмирічної дівчинки.

– Я заберу Ксюшу до себе, так буде краще для всіх нас, – сказала Марія. Дитина не повинна страждати! Рідні люди просто калічать їй психіку!

– Так, будь ласка, забирайте. Як я вже казала, дівчинки з таким ім’ям у моєму будинку немає, тож мені все одно. Тільки не чекайте, що ми платитимемо за неї. Ви будете самі її виховувати, як хочете.

– І виховаю! Тільки й вам доведеться прийняти той факт, що Ксюшу ви більше не побачите! Я не дозволю гробити дитині життя! Вона ні в чому не винна! Вам двом потрібно було менше хлистати, та більше стежити за дитиною!

Заплакана Ксюша вийшла з рідного дому за руку з бабусею. Вона кілька разів озиралася, сподіваючись, що тато ось-ось вийде і скаже, що ніколи її нікому не віддасть.

Але тато так і не вийшов, він просто дивився у вікно з крижаним виразом обличчя, немов не відбувається нічого незвичайного.

Плечі дівчинки поникли, вона зрозуміла, що батькові більше не потрібна. Невже вона і справді така погана…

А ви що скажете з цього приводу? Хто винний в цій ситуації?

Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.