Ніна завжди знала, що її чоловік ненавидить солянку. Але в цей день вона просто захотіла згадати смак – смак свого дитинства. Все, що вона хотіла, це трохи затишку в цьому божевільному світі, тому вона й вирішила приготувати солянку.

Увечері, коли Андрій увійшов на кухню і побачив каструлю із солянкою, його обличчя перекосилося від гніву. “Ніно, що це тут у каструлі?! Ти не знаєш, що я терпіти не можу солянку?

Навіщо ти це приготувала?!”

– Закричав він. Ніна опустила очі і відповіла тихо: “Я просто хотіла згадати свою маму, Андрію. Вона завжди готувала солянку, коли я була маленькою.

Вибач, я не хотіла образити тебе.” Андрій спочатку був готовий продовжити лаятись, але щось в її очах змусило його замовкнути. Він побачив у Ніні дівчинку, яка сумує за своєю мамою, своїм будинком. Він ніколи раніше не бачив цього боку своєї дружини. “Ти… сумуєш за своєю мамою?” – тихо спитав він.

“Так,” – сльози блищали в її очах, – “Я просто хотіла згадати будинок. Вибач.” Андрій зрозумів, що він перегнув ціпок. Він відчув глибокий жаль за свої слова та тон. Він підійшов до Ніни і обійняв її.

“Пробач мені, Ніно. Я не повинен був кричати. Я розумію, що ти переживаєш. Давай повечеряємо разом,

і я спробую солянку. Можливо, я навіть знайду в ній щось особливе для себе” – сказав він, покращуючи настрій Ніни. Вони сіли за стіл, і Андрій справді скуштував солянку.

Він був здивований, виявивши, що вона була неймовірно смачною. “Ти знаєш, це справді не так вже й погано” – сказав він з усмішкою. На той час між ними щось змінилося.

Вони стали ближчими, розуміючи, що важливо підтримувати один одного, навіть коли життя змушує їх стикатися з дрібними проблемами та розбіжностями.

КІНЕЦЬ.