Мої батьки не дають мені жити, так би мовити, своїм життям. Постійні вказівки і коментування моїх дій наводять мене просто на сказ. Вся справа у поглядах на світ та правильність життя. Мої улюблені батьки належать до категорії людей, яких я називаю надто правильними. Не хочу нікого образити, але їхнє розуміння правильного і неправильного дуже категорично та принципово.

Для них існує лише одне правило — або, як вони вважають, або це неправильно. Я відношу себе до об’єктивних лібералів. У мене є власна думка, але це не означає, що всі інші думають неправильно.

Я нікому не нав’язую своїх поглядів на життя. Якщо я вирішила зробити отак, то ось так і зроблю. Особисто для мене це вірно. Хто не згоден, переконувати не збираюся.

Мама і тато ж, навпаки, гнутимуть свою лінію і наполягатимуть на своєму, навіть якщо це ніяк не стосується їх особисто. Я заміж виходила за кохану і дорогу мені людину.

На той момент він був простим студентом, який закінчив університет. Але, на їхню думку, я мала знайти собі чоловіка, який вже чогось досяг і може утримувати сім’ю.

Скільки мені довелося витримати їхніх нападок, поки ми розписалися, це важко описати. Місяця два щоденні скандали випили тоді з мене всю кров. Після весілля, думала, відстануть від мене. Але помилялася. «Гоніння» продовжуються і до сьогодні. Навіть успіх чоловіка у професійній діяльності не довів їм, що і вони можуть бути не праві. Марно.

Нині в нас уже двоє діток. Ми записали їх у садок і чекаємо на свою чергу. Але й тут батьки не дають нам спокою. То садок не такий, то вихователі не підходять, то місце розташування погане, і цьому немає ні кінця, ні краю. Намагалася вже розмовляти з ними, пояснюючи, що їм час уже розслабитися і жити спокійно. Говорила, що ми самі можемо вирішувати свої проблеми, і їм не варто так перейматися.

Але щоразу чую, що у нас немає поваги до старших, і поводимося ми, як малолітні вискочки. Враховуючи, що нам із чоловіком по тридцять п’ять років, ми абсолютно незалежні від батьків по всіх напрямках, то ми маємо повне право на самостійне прийняття рішень щодо життя. Можливо, є такі діти, яких влаштовує така поведінка батьків, але тільки не нас.

Епопея з садком продовжується. Нещодавно мама зателефонувала і сказала, що наш садок найгірший в районі, на думку її авторитетної подруги. Ця подруга все життя просиділа за спиною чоловіка і жодного разу у житті нічого сама не зробила. Весь її сенс життя – це плітки та наговори.

Ну, ось як мені заспокоїти батьків і переконати їх, що при всій нашій повазі до них, ми вже дорослі та самостійні люди, які мають право жити своїм розумом?

КІНЕЦЬ.