Мені 25 років. Я заміжня 3 роки. Із чоловіком до весілля жили з 2016 року, але жили з батьками, чи то з моїми, чи то з його.

Якщо починати зовсім, здалеку, в дитинстві мене балували батьки, як усіх дітей. Коли я пішла, навчається до школи, мої батьки розпочали своє, так би мовити, виховання.

«Ніколи не виділяйся, будь як усі, навчайся, отримуй хорошу освіту, це допоможе тобі в житті, знайдеш хорошу роботу, народиш дітей, і в тебе все буде для самостійного життя, заробиш собі на житло» — і все в цьому дусі.

Коли я хотіла відстояти свою точку зору, в якійсь суперечці, доводячи щось і аргументуючи мене затикали, кажучи, що я не досвідчена вони, прожили життя, вони все знають, вони знають, як жити правильно і знають, як виховувати дітей. Поступово йшли роки у результаті: як особистість мене мої батьки знищили.

Я боролася проти цього і чинила опір. Нині ми з чоловіком живемо з моїми батьками. Мій батько пережив хворобу серця і написав заповіт, де на мене написав рахунок, на який я зараз кладу гроші зі своєї заробітної плати та батько кладе частину своєї пенсії.

Доводиться заощаджувати на всьому, навіть на одяг гроші доводиться буквально вимолювати. Моєму старшому братові він переписав велику хату, в якій ми зараз живемо. Каже, що ми нічим не допомагаємо, а дім, щоби ніхто не ділив, буде у брата, бо він його будує.

Зараз ми вирішили з чоловіком переїхати на орендовану квартиру, щоб пожити своєю родиною. Але батько сказав, що вони з мамою народили мене, щоб я доглядала їх до самої смерті.

У мене вже є своя сім’я (дітей я не можу мати з незрозумілої причини, поки проходжу лікування), я хочу почати жити самостійно, але переді мною з’явилися якісь зобов’язання, що я ще 25 років маю відпрацювати за те, що мене вирощували і вчили.

Усередині порожнеча, не знаю, як жити далі, сенсу в житті немає і знайти його чи придбати не дають. Що мені робити далі?

З батьками стосунки зіпсувалися. Жити самостійно не дозволяють, тому що, як я думаю, вони нікому не будуть потрібні старі та немічні. Постійно кривдять мене та втоптують мої почуття. Говорять, що я не зможу жити без них.

КІНЕЦЬ.