До весілля ми з Валерою зустрічалися довгих п’ять років. Весь університет були разом. За цей час ми встигли і помандрувати, і почати жити в одній квартирі, і походили по весіллях наших друзів, і разом із батьками Валери відвідували весілля його двоюрідного брата.

Мама мого хлопця завжди була мені рада. Мені здавалося, я їй дуже подобаюся, і з нею ми як подруги. Ніна Віталіївна у свої п’ятдесят прекрасно мене розуміла, підтримувала мої інтереси і прагнення, і говорила, що їй дуже пощастить із невісткою, коли Валера зробить мені пропозицію.

Через її поведінку я й не сумнівалася, що влаштовую її.

Усе змінилося, коли Валера справді запропонував розписатися. Я дуже чекала від нього цього кроку, але він зважився тільки після того, як я позитивний тест на вагітність йому показала.

Він був не те щоб дуже радий дитині, адже ми тільки-но закінчили університет і знайшли роботу, але й засмученим його назвати не можна було.

А ось Ніна Віталіївна такого “підступу” від нас не очікувала. Вона запитувала, навіщо нам так рано дитина і як ми її ростити збираємося, коли самі ще діти. Вона підмовляла мене позбутися малюка, але, на щастя, терміни вже не дозволяли.

З метою прискорити весілля, ми не планували величезну кількість гостей і шикарне святкування, покликали тільки найрідніших і найближчих нам людей.

Якраз не особливо довгий стіл у кафе виходив. Я сподівалася, майбутня свекруха допомагатиме з організацією, але вона буквально “відморозилася”, посилаючись на справи.

Тепер я розумію, що вона просто бачити мене не хотіла і спілкуватися зі мною. Прикидалася зайнятою, і не прийшла на наше весілля. Усі були, навіть родичі Валери з інших міст приїхали, а рідна мати не змогла.

Чим же їй так дитина не догодила? Адже це сталося б рано чи пізно, то в чому проблема? Ніна Віталіївна, по-моєму, живе якимись дивними ідеями, зі своїм розкладом на стосунки з дітьми, а онуки поки що не входять до її планів. Але щоб через це пропустити такий важливий для нас із Валерою день… це справжнє свинство.

КІНЕЦЬ.