Ніна з Володимиром були одружені вже п’ять років. Ніна любила свого чоловіка, їм було добре разом.

Єдине, що затьмарювало їхнє щастя, це те, що дітей у них не виходило народити.

Ніна з ранньої юності мріяла про доньку, а чоловік мріяв про сина. Але мрії не справджувалися…

Фахівці нічого у подружжя не знаходили і твердили одне й те саме – чекайте і сподівайтеся на диво.

Але до тридцяти років вони вже зневірилися і вирішили взяти дитину з дитячого будинку.

Побачивши обділених долею дітей у подружжя стрепенулося серце від жалю й співчуття!

Ніна одразу помітила, як Володимир дивиться на маленьку руденьку дівчинку з величезними сумними очима.

Її звали Олечка, їй було шість років і своїх батьків вона не пам’ятала.

– Її нам привезли двоюрідні дядько з тіткою два роки тому, коли у них народилася четверта дитина. Вони поїхали звідси, а Олечку залишили. Батьків у дівчинки немає, не стало їх.., – розповіла директорка дитячого будинку.

Рішення було ухвалено, й Олечку удочерили. Але новоявленим батькам було нелегко.

Дівчинка була нелюдимою, зляканою і неласкавою. Часто плакала ночами.

Але коли вони спитали Олечку, чого вона боїться, чому плаче, та сказала, що вони віддадуть її назад, а вона не хоче…

Довго довелося вмовляти дитину, переконувати, що тому вони її не віддадуть, і незабаром вона піде до школи.

Батько садив її на коліна, читав книжки, грався із нею у різні ігри, а Ніна смачно готувала для донечки різні супчики, млинці і її улюблене желе з журавлини.

Поступово Олечка ожила, почала звикати до мами з татом і перестала боятися.

Незабаром пішла до школи, але й там почалися неприємності – вона дуже сварилася з однолітками… Більше через те, що вона сирітка…

А одного разу Олечка прийшла додому вся в сльозах.

Батько пішов у школу розбиратися, вчителька з директором розводили руками і казали, що вона сама винен, ні з ким не дружить, замкнена і погано відповідає на уроках…

Довелося водити доньку до фахівця. І це допомогло. Олечка заспокоїлася, стала більш впевненою і балакучою. І нарешті подружилася з Надією, з такою ж руденькою веселою дівчинкою.

Вона часто приходила до них додому, діти разом робили уроки, а Ніна, яка працювала на пів ставки, годувала їх, а потім разом проводжали Надійку додому.

Батьки вирішили, що життя налагоджується. Вони впоралися з проблемами. Вчителі твердили, що сталося диво. Ніхто більше не свариться з Олею, Надя не дає.

Та й сама вона стала більш товариською.

– Все гаразд, не хвилюйтеся, – говорила вчителька, приписуючи собі чималі заслуги у вихованні Олі.

Володимир, обіймаючи дружину, казав, що щасливий, він має чудову сім’ю. А Ніна з вдячністю та любов’ю притулилася до чоловіка, ховаючи сльози щастя та материнську радість, щоб не наврочити…

…Закінчився перший навчальний рік, і вони всією родиною поїхали на море. Захвату Олі не було межі. Море вона бачила перший раз у своєму житті, бігала пляжем, хлюпалася в теплих хвилях і за літо підросла, зміцніла на радість батькам.

А після приїзду вони отримали дзвінок із дитячого будинку – рідна тітка приїхала і хоче повернути Олю! Совість в неї заграла!

– Про що може бути розмова! – обурилися батьки. – Не смійте їм повідомляти, де наша донька! Нехай їде назад.

– Ну, я так і думала. Просто зателефонувала, мало що.., – сказала розгублена директорка дитбудинку. – Звичайно, я не буду їм повідомляти ваші координати, навіть не хвилюйтеся.

І невдовзі, чи то на нервовому ґрунті, чи то від зайвих переживань Ніна відчула себе недобре. Ранкові нездужання, слабкість. Володимир злякався не на жарт і сказав дружині пройти обстеження

І ось тут на них чекало диво – у Ніни буде дитина!

– Так–так, ви правильно почули, – радісно промовив лікар, дивлячись на приголомшену Ніну зі щасливою усмішкою на обличчі…

…Ніна швидко йшла по вулиці. Вона дуже поспішала додому. Їй хотілось пошвидше розповісти чоловікові важливу новину. Вона несла цю дорогоцінну новину, досі боячись повірити у те що сталося!

Ніна відкрила двері своїм ключем і щойно зайшла в коридор, як до неї підбігла Олечка.

– Мамо, мамо, а ми з татом ходили сьогодні в зоопарк! – радісно закричала Оля і обійняла матір.

Ніна сумно погладила доньку по м’якому хвилястому волоссю і посміхнулася. Їй було так приємне її тепло, що вона нахилилася до дівчинки і поцілувала її в щічку.

– Олечко, піди пограйся у свою кімнату, мені треба поговорити з татом, – раптом сказала Ніна.

Дівчина побігла підстрибуючи, а Ніна аж заплакала.

Володимир підійшов до дружини з тривогою у погляді.

– Що трапилося? – схвильовано запитав він.

– Володю, я навіть не знаю, як тобі сказати, – раптом сказала Ніна і мовчки сіла на стільчик.

Чоловік стояв не розуміючи, що відбувається.

– Володю, я вагітна.., – тихо промовила Ніна.

Якийсь час стояла тиша, а потім Ніна відчула, як чоловік узяв її на руки і став кружляти по кімнаті!

Ніна помітила сльози, що блиснули в нього в очах, і розплакалася сама.

Забігла Олечка і здивовано дивилася на батьків, боячись промовити хоч слово.

Але цю новину їй повідомили не одразу. Хотілося переконатися, що все гаразд, і вагітність іде нормально.

Оля ж остаточно звикла до своєї сім’ї, відчувала себе у повній безпеці. Батько часто водив її у цікаві місця, багато гуляв із нею, а мама щодня читала казки перед сном.

На перше УЗД Володимир супроводжував дружину. Ніна так хвилювалася, що довелося накапати їй валеріанки.

Вона дуже боялася втратити своє щастя, їй погано спалося ночами. Сили закінчувалися. Радувала лише Олечка та турботи люблячого чоловіка.

З кабінету від лікаря вони вийшли ошелешені… Їм повідомили, що у них будуть близнюки!

Всю дорогу додому Ніна була у задумі. А чоловік малював плани щодо розширення житла. Їм була потрібна ще одна кімната. Але дружина погано слухала його…

Вдома, після вечері Володимир спитав її:

– У чому річ, Ніно? Все ж так добре? Що тебе так непокоїть?

– Олечка. Як вона сприйме цю новину?

Доньці повідомили наступного дня, що незабаром у неї з’являться два братики або дві сестрички.

– А де вони візьмуться? У мами немає великого животика…

Батьки розреготалися, навіть не підозрюючи, що їхня маленька донька така обізнана у цьому питанні.

А ще через деякий час вони дізналися, що у них будуть хлопчики.

Ну а коли Миколка й Олежик з’явилися на світ, Оля тут же взяла на себе роль старшої сестрички і помічниці мамі у всьому!

– Тато хай гроші заробляє, – серйозно заявила вона. – А з братиками ми самі впораємося, так мамо?

Незабаром родина переїхала в нову простору квартиру, і здавалося, що щасливіших за них немає нікого на світі!

Вони зігріли своєю любовʼю маленьку Олечку, а хтось там, згори, послав їм у нагороду довгоочікуване щастя в подвійному розмірі…

КІНЕЦЬ.