Ніна Олексіївна була в жаху, дізнавшись про розлучення дочки Жанни. Емоції переповнювали її, і вона не могла зрозуміти, чому Жанна залишалася такою спокійною.

– Як ти можеш бути такою спокійною? – заволала Ніна, – ти бодай розумієш, що твій чоловік тебе покинув?

– Навіщо сумувати, мамо? – спокійно відповіла Жанна, – Сергій закохався в іншу і був чесний у цьому. Я б воліла це, ніж жити ошуканою.

– Як же ти не злишся? Він тебе вже обдурив!

Спокій Жанни викликала в матері подив, але та захищалася, кажучи, що сама вибирає, як реагувати на обставини, що допомагають їй жити щасливіше та спокійніше.

Вона пояснила, що шлюби іноді природно завершуються, і це цілком нормально. Для неї чесність Сергія була найкращим кінцем їхніх стосунків, тому що тепер вони могли рухатися вперед окремо, не зберігаючи образ один на одного. Такі міркування, проте, були чужі Ніні.

Ніна стверджувала, що кожна жінка буде спустошена і відчує себе зрадженою в такій ситуації, на що Жанна заперечила, що не всі однакові, і вона не затаїла гніву, на який чекала її мати.

Так між ними зав’язалася неслабка суперечка. У кульмінації одкровення та рішучості Жанна попросила мати дати їй особистий простір.

Вона хотіла знайти свій шлях без тягаря материнських образ і очікувань. Хоча Ніні було важко це зрозуміти, вона усвідомлювала, що має шанувати бажання доньки.

Коли Жанна зачинила за матір’ю двері, вона відчула, як з неї впав величезний тягар. Це був поворотний момент у її житті, коли вона віддала перевагу самопізнанню та спокою тіням минулих образ.

У тиші вона подивилася на фото свого вже колишнього коханого чоловіка і прошепотіла: – Вибач мені і прощай. На серці у Жанни полегшало, а шлях її був зрозумілий.

КІНЕЦЬ.