Ніна давно жила сама і настільки звикла до самотності, що перестала через це переживати. Чоловіка не стало вісім років тому, єдина дочка дванадцять років тому вийшла заміж і разом із чоловіком виховувала сина, тільки іноді відвідуючи матір. Пенсіонерка ніколи особливо не втручалася у справи доньки та просто бажала їм щастя. Все здавалося добре, а потім Віра оголосила про розлучення.

– Дмитро лишив мене заради іншої жінки, – сказала вона, прийшовши в гості до матері. — Оскільки ми жили в його квартирі, то тепер з Михайликом з’їжджаємо, поки що з тобою житимемо.

– Ну звичайно, куди ж ви підете? – міркувала жінка. – Ми одна родина, рідні та близькі люди, тож проблем не буде.

Але так Ніна думала лише до переїзду родичів. А після нього почалися події, до яких вона була не готова. Одинадцятирічний Михайло не випускав свій телефону з рук, не хотів робити уроки і постійно пропадав у комп’ютері. Віра, що пізно повертається з роботи, переживала, сварилася на сина і намагалася його виховувати. Він впирався, а бабуся була мимоволі свідком того, що відбувається.

– Може, хлопчикові батька не вистачає, зміни важко переживає чи йому потрібна підтримка? – припускала вона. – Сама подумай, розлучення батька для дитини може стати великим пережиттям.

– Совісті йому не вистачає, – вигукувала Віра. – Я постійно на роботі, всі його примхи виконую і ось вона вдячність. Вчителька знову скаржилася, поведінка погана, вдома допомоги немає ніякої, цей телефон негативно діє на нього.

Ніна намагалася за онука заступатися і перед донькою прикривати. Михайло, коли приходив зі школи, з порога кидав рюкзак, швидко обідав і сидів за комп’ютер або телефон. Вірі Ніна, коли та приходить з роботи,  розповідала, що хлопчик читав або допомагав їй справлятися з домашніми справами.

– Якщо я дізнаюся, що ви мене обманюєте, обидва отримаєте, – говорила Віра.

Ніна розуміла, що робить неправильно, тільки не знала, як бути. Вона важко переживала сварки між донькою та онуком, намагаючись виступати в ролі переговорника, тільки все виявлялося марно. Наступного разу Михайло без дозволу взяв у матері гроші для покупки якоїсь нісенітниці у грі і знову виникла серйозна сварка.

– Я працюю не покладаючи рук, поки твій тато розважається і така подяка, – говорила Віра.

– Мені нема до вас обох діла, – відмахувався Михайло. – Ти сама винна, що батько пішов і обговорювати тут нема чого.

Після цієї фрази Віра не стрималася, син пішов у свою кімнату. Ніна просила дочку бути м’якшою із сином, тільки у Віри не виходило і вона не особливо старалася. Іноді Ніні навіть здавалося, що дочка так поводиться через власні невдачі та розлучення. Постійно вона згадувала колишнього чоловіка і сину дорікала у всьому. Але справжні зміни почалися після появи у житті Віри нового чоловіка.

– Може, в суботу поїдемо на дачу, і ви допоможете мені вишню зібрати? – просила вона дочку.

– Гарна ідея, тільки ви їдьте з Михайлом на дачу, а в мене справи у місті є, – щось планувала Віра.

– Ти збираєшся на побачення? – здогадувалася Ніна. – Це чудово, тільки не забувай про наявність сина.

– Я все пам’ятаю, але й себе за роботою та каструлями ховати не збираюся, – обурювалася Віра. – Я молода та приваблива жінка, але так буде не завжди і потрібно влаштувати особисте життя.

Ніна ще намагалася до доньки достукатися, але все було марно. Тепер вона постійно бігала на побачення, з кимось листувалась і зовсім не займалася сином. Михайло безперешкодно сидів у телефоні, чому був дуже радий. І лише бабуся переживала і не розуміла, як далі їхнє життя складеться. А за кілька місяців з’ясувалося, що Віра зустрічається з одруженим чоловіком і знову все закрутилося. Його дружина прийшла до них додому і влаштувала грандіозну сварку, свідками якого стали навіть сусіди.

– Який сором, – плакала потім Ніна. – Ми з твоїм батьком у цьому будинку все життя прожили і жодного разу нічого подібного не траплялося.

– І що тепер? – не розуміла Віра. – Ти мене не зрозумієш, тебе не кидали, як мене чоловік покинув.

– Але в тебе росте син і мимоволі бачить все, що відбувається, – нагадувала Ніна.

– Він уже дорослий, сам у всьому розбереться, – відмахувалася Віра.

Тільки після грандіозної сварки із суперницею вона остаточно була налаштована проти всього світу і квиталася на матері та сині. Ніна, на думку дочки, погано готувала, недостатньо якісно прибирала, купувала невідповідні продукти та взагалі погано вела домашнє господарство. Михайлу прилітало за погані оцінки, погану поведінку та найменший непослух.

– Дочко, так не можна, – намагалася надоумити її Ніна. – Ти ж сама говорила, що ми одна сім’я і треба триматися разом, а ти лише сварки створюєш та проблеми провокуєш.

– Не треба мене виховувати, я вже вийшла з цього віку, – не стримувалася Віра.

Ніна сумувала за тим часом, коли жила сама. Може, іноді їй було нудно чи сумно, але було спокійно, а тепер кожен день перетворювався на справжню випробування. Донька нервувала, онук протестував, а пенсіонерка просто мріяла про спокій, який тепер здавався справжньою розкішшю.

– Я так більше не можу, – сказала вона дочці після чергового галасливого вечора вдома. – Може вам з Михайлом пошукати орендовану квартиру або давай якось домовлятися про спільне проживання.

– Дожили, спочатку чоловік покинув, тепер рідна мати з хати виганяє, – починала плакати Віра. – Тільки врахуй, я таке ставлення до себе не пробачу. Якщо ти нас зараз проженеш, можеш забути про наше існування і більше не з’являтися у нашому з Михайлом житті.

– То я просто спокою прошу, – плакала Ніна. – Здоров’я вже немає, ви щодня сваритеся, побутовими справами тільки я займаюся, немає жодного життя.

– На дачу їдь і там спокійно живи, – вирішила Віра. – До речі, я єдина твоя спадкоємиця, ця квартира в будь-якому випадку мені дістанеться, не забувай про це.

Ніна не забувала, вона в принципі не знала, як далі бути і виживати з огляду на поведінку доньки. Михайло не звертав уваги на розбірки дорослих, а за будь-якої спроби тиску на нього говорив, що піде з дому. Ніна здалася і правда на дачу перебралася в надії знайти там спокій і просто займатися своїми квіточками.

У сезон це не було особливою проблемою, але з наближенням холодів довелося знову в місто повертатися. Пенсіонерка сподівалася, що за цей час поведінка доньки змінилася або вона сама не так важко реагуватиме на її витівки. Але тому не судилося справдитися, і в перший тиждень сталася чергова гучна сварка.

– Я більше так не можу, – плакала Ніна. – Квартира офіційно моя, раз не виходить разом добре жити, з’їжджайте та давайте збережемо нормальні стосунки.

– Ти, правда, розраховуєш зберегти теплі стосунки після такого рішення? – вигукувала Віра. – Ноги нашої тут більше не буде, живи сама, як знаєш.

Протягом тижня Віра знайшла нову квартиру і перебралася туди разом із сином, висловивши матері багато образливих слів. Раніше Ніна б переживала і засмучувалася, а тепер відчувала лише полегшення. Вона знову насолоджувалась тишею, раділа можливості проводити час на самоті і не була готова проміняти її ні на що.

Донька навіть не дзвонила, тільки Михайло потай дзвонив бабусі і розповідав про чергові вибрики матері. Ніні було їх шкода, душа переживала, тільки тепер вона точно розуміла, що нічого змінити не може і вже не намагалася, пустивши все на самоплив.

КІНЕЦЬ.