У двері подзвонили і Ніна пішла відчиняти. На порозі стояла незнайома молода жінка і з цікавістю дивилася на Ніну.

– Вам Кого? – здивувалася Ніна.

– Ви – Ніна? – раптом, запитала незнайомка.

– Так. А ви хто?

-Я – наречена Славка. Прийшла з вами познайомитись.

– Навіщо? Ми з Славком вже два роки у розлученні. Навіщо нам знайомитись?

– Ну, як же! Адже у вас син. Я думаю, що нам треба потоваришувати. Славко забиратиме Вітю у вихідні, ви ж повинні знати, з ким він проводитиме час. Ви не думайте, я не проти. Діти – це святе. У мене також є син від першого шлюбу. Славко ставиться до нього чудово. Уявляю, як він ставиться до свого сина!

Господи, де Славко знайшов цю наївну дівчину? Ну треба ж, знайомитись прийшла! Симпатична, струнка, дивиться довірливо. Таку ображати-гріх, – подумала Ніна.

– І потім, мені хочеться більше дізнатися про Славка. Мені ж доведеться з ним жити. Постаратися не повторити ваші помилки. Ой, ви тільки не ображайтесь! Я нічого такого не мала на увазі. Просто, якщо ви розлучилися, щось було не так? Правда?

Ніна кивнула.

– Ну ось. Я хочу все дізнатися, щоб не повторити ваших помилок!

Ну, принесла ж її нелегка! Кому сказати, не повірять.

– Ніна, давайте на “ти”?

– Давайте.

– Чудово! Ось скажи мені, через що він пішов?

– Не через що, а до кого.

– До кого?

– До бухгалтерші Тоні з його контори.

– А він казав, що ви не зійшлися характерами і перестали розуміти одне одного. А З нею він чому не ужився?

– А вона знала, скільки він отримує, нічого не приховаєш. Хочеш – не хочеш, а віддай у сім’ю все до копійки.

– Я не така, – запевнила гостя, – мені його гроші не потрібні. Так що він як надсилав вам 5000 тисяч аліментів, так і буде.

– П’ять тисяч? Дві. Він лише вісім отримує.

– А він мені казав, що 15 отримує, і платить 5 тисяч аліментів, і так допомагає. Куртку красиву купив, на день народження велосипед дорогий.

– Вітя, синку, покажи тітці татовий подарунок, що він на день народження тобі подарував.

У кімнату увійшов хлопчик і простяг гості невелику пластмасову машинку.

– Як же так… Славік сказав мені, що послав п’ять тисяч аліментів, купив велосипед за шість, і ще тисячу на кишенькові витрати дав… Я ще подумала: “Який гарний батько! Не те, що мій колишній. “.

– Він трохи перебільшив.

– Ну добре. Але ж він після розлучення все залишив вам.

– Мою дошлюбну квартиру? Це так. А машини поділив. Собі “Шкоду”, мені пральну.

– Але він сина любить, зустрічається часто, гуляти з ним ходить.

– Ну, так, рази три на рік заходить.

– Скажіть, ну а по дому він все вміє? Кран там полагодити, поличку прибити…

– Я б не довірила. Він і шуруп не може нормально закрутити.

– Ох, як шкода! А що ж в ньому хорошого?

– Він не гуляє. Зате готувати втомишся. Поїсти любить, так ого-го.

– Знаєте, якось мені вже заміж і не хочеться.

– Якщо для щастя, Славіка не раджу. Якщо для досвіду  -можна.

-Дякую, що поговорили. Досвід у мене вже є. Шукатиму для щастя.

– Будь ласка.

Гостя пішла. І не така вже вона наївна. Ось би і я, колись, до його колишньої сходила – все б було по іншому…