Провести в останній путь Ігоря Вікторовича прийшло лише кілька людей. Воно й зрозуміло, людиною він був самотнім, сім’ї та дітей не мав, і хоча все свідоме життя віддав школі, попрощатися прийшло не дуже багато народу.

Свої роки Ігор Вікторович доживав у маленькій однокімнатній квартирі, де найдорожчим був сучасний телевізор. Диван, два крісла, тумбочка та кухонний стіл бачили ще давні часи і тому особливої цінності не мали.

Після прощання старша по будинку закрила квартиру Ігоря Вікторовича на ключ. Минуло кілька днів і на порозі будинку з’явилася незнайома жінка.

Вона розповіла, що десять років дружила з Ігорем. Саме в цей час до Наталі дійшло, коли сусіда не ста ло, організовувати прощання допомагала ця жінка. Вона не nлакала, не дуже переживала з-за горя, просто холодно і розважливо робила все, що потрібне в цих випадках.

Вона хотіла знайти у квартирі якісь листи, фотографії, документи. Дорогою Ніна Дмитрівна розповіла, що спільного господарства з Ігорем Вікторовичем вони не вели. Вони просто були сусіди по дачній ділянці. Якось розговорилися, зрозуміли, що обидва самотні люди.

Ось і стали стосунки підтримувати. Він тоді тільки на пенсію вийшов, вона теж за два кроки від заслуженого відпочинку була. Має свою квартиру. Тільки на дачі зустрічалися, він їй допомагав, адже чоловічі руки ніколи зайвими не бувають.

У квартирі Ігоря Вікторовича панував повний безлад. Спочатку Ніна Дмитрівна перебрала речі у шафі, потім зазирнула у тумбочку та почала перевіряти вміст ящиків. Знайшовся заповіт на квартиру. Виявляється, квартиру заповів Ігор племінниці. Аж раптом вона знайшла якусь сумку.

Із сумки вивалилася ціла гора грошових купюр. Жінки, не змовляючись, почали перераховувати знахідку. Після години плідної роботи виявилось, що у своїй холостяцькій квартирі скромний пенсіонер зберігав рівно триста тисяч.

Жінки продовжили пошук . Почали метр за метром обстежити квартиру, перевернули усі папірці, але нічого не знайшли. Розчаровано вони сіли відпочити на диван, крутячи в руках ту саму коробку. Вони знайшли листа.

У листі було сказано, що всі ці rроші, які він збирав майже все життя, дістануться Ніночці. Він знав, що Ніна завжди мріяла про свій власний будиночок у селі, де жила б на старості років. Ніна nлакала від щастя. Через кілька місяців Ніна Дмитрівна, продавши квартиру і додавши капітал, що дістався від щедрого друга, прикупила собі будинок з усіма зручностями неподалік міста.

КІНЕЦЬ.