Ніколи не думав, що у мене буде стільки внуків. Я, звичайно, люблю дітей, але щоб їх було четверо, як на мене, це вже перебір. Мені вже під сімдесят. Та я зовсім не очікував, о на старості років буду бавитися з дітворою.

Син з невісткою та дітьми проживають у моєму будинку. Коли Олександру було 16 років я пояснив які бувають засоби контрацепції та, мабуть, він забув усі мої настанови, адже діти народжуються знову і знову. Інколи я забуваю як кого звати. Ми не є вірянами та не проти протизаплідних засобів та я не можу пояснити чому в наш час вони не зупиняться та за о вони збираються їх ростити. Зараз вони чекають на п’яту дитину. П’яту! Чому?!

В моєму великому будинку поки місця вистачає, але це аж ніяк не привід перетворювати його на мінісадочок. Розумію, що коли вони виростуть, то буде суттєва допомога у господарстві, але я до того часу не доживу. Тим більше вважаючи на постійні нервування та безсонні ночі.

Я скоро у нас вдома буде ще один крикливий карапуз. Я ще до цих лобуряк не звик, а тут ще один чи одна. Невістка просить з ними сидіти, поки вона готує їсти. А готувати дійсно доводиться чимало: я, син, невістка, четверо дітей… Разом семеро голодних ротів. Дружина не дожила до цього часу. Її не стало тоді, коли у сина з невісткою народилася друга дитина.

Єдине добре, що ми живемо у селі, то маємо купу продуктів. Син молодець, займається фермерством, то гроші у нас водяться. Односельці допомагають одягом та іграшками, у нас вдома його купа, молодші доношують за старшими. у мене таке відчуття, ніби я завгосп в дитячому садочку. Постійно щось ремонтую, підмітаю, ношу та ще й за дітьми дивлюсь.

У мене залишився ще рідний брат, який проживає в іншій країна та затятий холостяк, от кому насправді добре живеться. Думаю, поїду його провідати та не повернутися. Сил моїх більше немає.

КІНЕЦЬ.