— Для кого як, не знаю, а для нас із чоловіком це великі гроші, — засмучена Ксенія. — Ми їх із нашою іпотекою і моїм декретом довго збирали. Машину хотіли купити, чоловікові для роботи треба.

— Ксюшо, це для всіх великі гроші, тому що свої, а не з неба впали, — погоджується з молодою жінкою подруга. — І віддавали ви їх у борг із розрахунком, що їх повернуть, чи не так? А тепер що? Мама совість мучить, сестра сльози ллє і руками розводить? А мама не хоче за старшу дочку борг віддати? Просто так, узяти й забути?

Саме забути, на думку родичів, про 100 тисяч гривень мають тепер Ксенія з чоловіком. Чому? А тому, що сестрі Анастасії не до цього, у неї одне за одним нещастя, їй би з дітьми вижити, а тут Ксюша зі своїми претензіями, щоб борг віддали.

Ксенії 33 роки, іпотека на двокімнатну квартиру взята перед самою появою в родині доньки, їй зараз 6. Ксенія працює, у декреті теж працювала — з дому.

Усього й було в неї два місяці декретної відпустки, тому що гроші потрібні. Чоловік у декреті дружини ще й підробляв: іпотеку платити треба, а зарплати не вистачає. І машину хотілося, вона чоловікові дала б можливість змінити роботу на ту, про яку він давно мріяв, там і грошей було б більше для сім’ї.

Назбирали.

Рік тому в них було 200 тисяч, думали, що ще трохи, і візьмуть стару іномарку. Зовсім уже іржаве відро брати не хотілося б, а кредити зараз — справа невигідна. І ось, замість 400 тисяч, як планували, у них цього року ті ж 200 тисяч. З копійками. Тому що рік тому в борг у Ксюші попросила старша сестра Анастасія.

Анастасії 38 років, двоє дітей, синові 13, доньці 4 роки. Дівчинка проблемна, з патологіями, багато грошей сім’я витрачала на реабілітацію. Звісно, там та ж іпотека, тільки вже на трикімнатну. Щоправда, чоловік Анастасії заробляв завжди непогано, що дозволяло сестрі Ксенії сидіти вдома, займаючись винятково дітьми та побутом.

Рік тому сестра слізно просила в борг: знайшли якогось фахівця за профілем захворювання (основного) доньки Анастасії. Фахівець живе за кордоном, треба було везти дівчинку до нього, та ще й жити там із дитиною 3 місяці.

Як на зло, незадовго до того чоловік сестри машину поміняв, із доплатою, грошей ані копійки не було вільних. До вмовлянь долучилася і мама сестер, якій дуже шкода було молодшу онучку.

— Ти тільки подумай, це для малої ледь не єдиний шанс самій ходити. Кажуть, що вже в перший клас вона піде сама! — у мами очі горіли. — У вас же є.

Ксенії теж шкода племінницю, яка змалечку майже не ходить. Тоді вона витримала непросту розмову з чоловіком, який наполягав хоча б на розписці.

Але теща, почувши якось від молодшого зятя слова про те, що треба б задокументувати факт дачі в борг сестрі дружини, здійняла галас:

— Ніколи не думала, що ти такий! А якби у вас така дитина зʼявилася на світ? Га? Ксюшо, за кого ти заміж примудрилася вийти, гроші потрібні зараз, швидко, а тут до нотаріуса просять сходити! І хто! Нещасну Настю, у якої остання надія з’явилася, — до нотаріуса? Невже ти думаєш, що тобі твої гроші не повернуть? Ну і ну!

Ксенія каже, що сестра могла перехопити в них гроші й раніше, бували випадки, завжди віддавала і вчасно, щоправда, суми були менші.

Загалом, чоловіка вмовила, гроші Анастасії віддала, сестра з молодшою донькою поїхала, старший її син залишився з бабусею, оскільки чоловік цілими днями на роботі.

— І думки не було, що не віддасть, — зізнається Ксенія. — Я ж знала, скільки приблизно чоловік у сестри отримує.

Анастасія з донькою три місяці сиділи в Німеччині, лікувалися у «світила». Як виявилося, дівчинці лише трохи стало краще, словом, не той ефект, на який вони розраховували.

На ноги дитина не стала, лікарі в Києві взагалі здивувалися: навіщо поїхали, нам би сказали, ми й знали, що нема чого гроші витрачати, не всім допомагає, точніше, не їхній це був випадок і все.

— А ефект від поїздки був, — сумно посміхається Ксенія. — Щоправда, не той, на який розраховувала сестра. Та й усі ми. Ми й подумати не могли, що чоловік Анастасії її тримісячною відсутністю так скористається. Начебто справляв враження глибоко порядної людини, не покинув сестру, коли стало відомо, що донька не буде здоровою.

Чоловік Анастасії за три місяці рідко навіть телефонував до дружини і доньки, пояснював тим, що зайнятий на роботі.

Але виявилося, що в нього просто з’явилася інша жінка. Та так, що до приїзду законної дружини чоловік був уже по вуха закоханий, набрехав про відрядження, на місяць поїхав до Одеси, позичивши грошей у когось.

— На дитину в когось позичити не міг, — злиться Ксенія. — А на бабу — придумав, знайшов, викрутився.

Через місяць після «відрядження» чоловік сестри оголосив їй про розлучення. Трикімнатну з недоплаченою іпотекою залишив колишній дружині, собі взяв тільки машину і… старшого сина, який сам виявив бажання піти жити до батька і його нової жінки.

— Там, звісно, зі слів тата, але було сказано, що він втомився від того, що «все сестрі й усе для сестри», — говорить про племінника Ксенія. — Живе вже пів року з батьком, офіційно Настю розлучили, а аліменти…

Ніхто нікому не винен, уявляєш? З ним син. Частка в квартирі — на дітях. А в сестри іпотека, хвора донька, немає роботи і… борг. Їй, звісно, не позаздриш, але і мене, напевно, можна зрозуміти.

Мене чоловік «їсть» за цей борг, а днями Анастасія відверто сказала, що грошей немає і не передбачається в неї, мовляв, забудь про те, що я тобі винна, і живи далі. Уявляєш? Живи далі!

Сестра Ксенії після розлучення спробувала знайти роботу, навіть влаштувалася з випробувальним терміном, заручившись підтримкою матері, яка сказала, що онучку бере на себе.

Але… витримала Анастасія на роботі випробувальний термін і звільнилася. Сама. Тому що її випробувального терміну не витримала мама.

— У мене спина хвора, а її потягай, усе ж не немовля вже! — заявила. — Треба тобі, Настю, шукати щось із дому.

Колишній чоловік сестри все ж якісь гроші їй дає, розуміє ж, що донька хворіє. Усього допомоги та подачок колишнього сестрі вистачає на іпотеку.

Працювати з дому в сестри не виходить. Заробляє щось близько семи чи десяти тисяч на місяць. Мама сестер допомагає продуктами, ліки дають за пільгами, одяг віддають знайомі задарма.

Ксенія пропонувала сестрі пробувати заробляти віддалено і там, і там, але Анастасія каже, що вчитися в неї не вистачає часу, більше, ніж вона і так заробляє, вона не зможе, крапка. І сказала, що борг вона їй не віддасть, якщо Ксенія пропонує роботу з тим розрахунком.

— А колишній її сказав мені, що він у нас не позичав, — злиться Ксенія. — Анастасія мамі поскаржилася, що я про борг усю макітру їй проїла, так мама ще на мене напала: «Невже совісті вистачить із сестри в такій ситуації гроші вибивати? Ну ви й черстві. Замість того, щоб допомогти, а ви все вимагаєте і вимагаєте, а ми просто виживаємо!»

У Ксенії — скандал із чоловіком, образа на сестру, розуміння, що хороша зарплата чоловіка для їхньої сім’ї знову відкладається на невизначений термін. А в Анастасії — боротьба за виживання. Ось така ситуація.

Що робити, коли любов і співчуття до рідної людини стикаються з власними інтересами і справедливістю?

Коли одна сторона потребує допомоги, а інша — повернення своїх грошей, зароблених тяжкою працею і витраченим часом.

Що важливіше в такій ситуації: зберегти родинні зв’язки, пожертвувавши собою, чи відстояти свої права, ризикуючи розсваритися назавжди?