Ніколи не довіряйте чоловікам. Саме цього мене повчала мати. Та я її не послухала і помилилася.

З Романом я одружилась ще студенткою, мені 23 роки було. Він здавався таким цілеспрямованим і цікавим. Розповідав, що має бізнес. Лише згодом я дізналась, що він просто займається ремонтом техніки, має невеличку майстерню, котру облаштував у звичайному гаражі.

Та заробляв він нормально. Ми побралися і згодом я народила сина.

Та мало не відразу змінилося ставлення коханого до мене. Він увесь час пропадав в майстерні, хоча я знала, що так багато замовлень немає. 

– Ти просто тікаєш з дому, щоб мені не допомагати!

– Я не збираюсь виправдовуватись! Радій, що маєш, що їсти!

Рома завжди був грубим, ніколи на свято навіть квіточки мені не приносив. А на день народження просто давав 500 гривень. Довго я із цим усім мирилася.

Згодом ще й дізналась, що він кілька років мав роман з нашою сусідкою. Скандалів не зчиняла, та подумки завжди мріяла, що колись ще матиму нормальне життя і чоловіка, про якого мріяла в дитинстві. Утім вирішила зачекати, аби мій хлопчик подорослішав.

І ось, коли синові виповнилося 16 і він пішов вчитися в коледж я вирішила піти від Романа. Збиралась поїхати за кордон і розпочати нове життя. Навіть роботу вже знайшла.

Нікому про це не казала, лише своїй кумі Світлані. Та, вочевидь, вона розпатякала чоловікові, а той попередив Романа. Бо вже наступного дня він приніс мені величезний букет квітів. Я здивувалась. Але це був лише початок.

Роман почав прибирати та допомагати з приготуванням їжі. Я не витримала і спитала:

– Невже ти дізнався, що я хочу піти.

– Так, але річ не в тому!

– А в чому ж?

– Послухай, нещодавно я дізнався, що хворий, а тоді ще й те, що ти хочеш мене покинути. Я не впораюсь без тебе, ти не можеш піти!

Я не могла повірити в почуте. Засмутилась страшенно.

Невже я мушу доглядати чоловіка, котрий усі ці роки зневажливо до мене ставився? Як мені вчинити?

Відмовитися від мрій? Та якщо я цього не зроблю – що ж скажуть інші?