– Ніко, а можеш прийти з камерою? Ну, по-дружньому. А то фотографа свекруха, звісно, знайшла, але щось стрьомно… Раптом схалтурить? А ти ж своя, підстрахуєш.

Валя говорила з такою легкістю та безтурботністю, ніби йшлося не про фільмування одного з найважливіших днів у її житті, а про поїздку в метро.

У голові у Ніки відразу пішли підрахунки: весілля – це не просто по-дружньому поклацати на смартфон. Це камери, об’єктиви, важка техніка, сотні кадрів та десятки годин обробки. Воно їй треба?

Але вголос вона сказала тільки:

– Ну, не знаю, Валю… Це не дуже зручно.

– Ну, чого ти! Ти ж все одно будеш поряд зі мною. Що тобі варто камеру взяти? По дружбі.

У Ніки всередині все стислося. Вона б розповіла, чого це варте, але цей тон подруги… Вона завжди велася: коли Валя позичала гроші й не віддавала.

А ще, коли попросилася пожити на пару днів, а залишилася на місяць, коли просила допомогти по навчанню, посилаючись на проблеми в сім’ї. Регулярно!

…З Валею вони познайомилися ще у школі. Тоді все було мило та легко. Їм подобалися ті самі мультфільми, вони годинами могли обговорювати хлопчиків, допомагали одна одній фарбуватися.

Однак уже в тому віці у Валі були ті самі королівські замашки. Вона завжди розрулювала свої проблеми чужими руками.

Ось і зараз Ніка зрештою погодилася.

– А ти, мабуть, будеш подружкою нареченої? – спитала їхня спільна знайома під час посиденьок.

Ніка зам’ялася. Вона теж хотіла спитати Валю про це, але якось посоромилася.

– Ну, не зовсім, – весело відповіла та.

– Вона ж буде зайнята, з камерою. А подружкою має бути та, хто в кадр лізе, а не знімає.

Це чомусь образило сильніше, ніж решта. Не стільки через статус, скільки через стосунки та тон. Начебто Ніка була якимось техніком за сценою, а не учасницею події.

Ситуацію ускладнювало ще й те, що Валя повідомила про урочистість надто пізно, лише за тиждень. У Ніки на цей день вже був клієнт, який домовився із нею аж місяць тому.

Їй довелося скасувати броню. Вона попросила вибачення, послалася на особисті обставини, запропонувала знижку на майбутні заходи.

Було шкода навіть не грошей, а власної репутації. Раптом клієнт залишить негативні відгуки усюди, де тільки зможе? І це буде справедливо даній ситуації.

Звичайно, Ніка злилася на себе та свою безвідмовність. Вона згадала, як колись Валя попросила сфотографувати її для тендера.

Потім – на резюме. Потім зробити знімки для крамниці, яку Валя відчинила і безнапасно зачинила через два місяці.

Ніка все робила безплатно. А подруга… Валя тим часом ніколи не цікавилася вартістю послуг, не пропонувала навіть символічної плати, хоча Нікі дуже хотілося, щоб її працю цінували.

Вона заспокоювала себе і думала, що колись подруга відплатить тією самою монетою.

Ага. Розмріялася!

Якось у Ніки зірвався запис на манікюр. Її майстер захворіла, а на носі був день народження хлопця. Валя саме займалася нігтями, і Ніка звернулася до неї.

Подруга записала її на ранок, а сама не прийшла. Ніка хвилин десять стояла біля дверей офісної будівлі, замерзаючи, а потім зателефонувала.

– Валь, ти де?

— Ой! А я забула поставити будильник. Слухай, а в мене там після тебе клієнтка… Блін, сьогодні не вийде, пробач, все забито, – сонним голосом відповіла подруга, позіхаючи.

Тепер та сама подруга уточнювала деталі знімання, про яке вони не домовлялися.

– Слухай, а давай я скину тобі список тих, кого було б непогано зняти детальніше? Ну, якнайбільше знімків зробити. Щоб тобі було простіше орієнтуватись.

– Валю… а я взагалі гість чи фотограф?

– Ніко, ну що за питання? Ти моя найкраща подруга! І гість, але з камерою, – урочисто заявила Валя.

Того ж вечора Ніка оглядала свій гардероб. Погляд упав на нову сукню. Рожеву, обтислу, з V-подібним вирізом.

Вона мала піти в ній на весілля двоюрідної сестри, але там все зірвалося через зраду нареченого. Сукня так і залишилася “не вигуляною”.

– Мабуть, не доля, – подумала Ніка і перемикнулася на костюми зручніше. Якщо вже вона піде з камерою, краще одягти щось практичніше.

Настав день весілля. Ранок почався не з кави й навіть не з ігристого, а з дзвінка та чергового прохання.

– Ніко, а можеш приїхати раніше? Посидимо, поговоримо, мою юність проводимо. У мене тут тістечка є. І пляшечка ігристого.

Зрозуміло, що вона поїхала.

Ніка тільки-но встигла роззутися, як Валя вже махала з-за дверей сукнею, немов сигнальним прапором.

– Ніко, зайди до мене в кімнату. Потрібно сукню сфотографувати. На ліжку, на вішаках, якось гарно. Ну щоб зараз виставити на сторінці.

Ніка кинула тужливий погляд на кухонний стіл. Там стояли кілька келихів та прохолодна пляшка ігристого. Явно не для неї.

Поки родичі спілкувалися один з одним, Ніка понуро зняла з плеча рюкзак із технікою та пішла працювати.

І понеслося… Сукня, фата, туфлі, каблучки. Кіт, що ліг на шлейф.

– Мама теж хоче кілька фоток. Сама, з татом, із подружками. А ще зроби фото зі мною, доки нікого немає. Тільки я не виспалася, зроби більше! Щоб ми потім змогли обрати вдалий ракурс!

До ігристого Ніка так і не дісталася…

– Фотограф під’їде вже до РАЦСу, – пояснила Валя між кадрами. – Ну, ти ж сама бачиш, мені тільки-но укладення зробили.

– То переодягнутися треба, то нафарбуватися. Не хочу, щоб тут крутився якийсь лівий мужик, доки я ходжу і збираюся. А ти ж своя, ти мене й так усяку бачила.

До одинадцятої Ніка подумки перебирала всі відомі їй нецензурні слова і знімала, як наречений просувається сходами на сьомий поверх крізь безглузді конкурси.

Звичайно ж, вони вирішили дотриматися традиції з викупом. Гості плескали в долоні, сміялися, а Ніка тим часом ловила кожен кадр.

До цього моменту їй дуже хотілося додому, але вона трималася.

Біля РАЦСу з’ясувалося, що фотограф десь загубився. Валя зосереджено хмурилася і копалася у телефоні.

– Щось він не виходить на зв’язок. Мабуть, затримався, чи щось переплутав. От бачиш, добре, що ти зі мною, а то був би “атас”.

Ніка лише зітхнула. Їй дуже не хотілося й далі орати на святі, на якому вона мала бути гостею.

– Валь, скажи його ім’я. Я по нашому місту майже всіх знаю, якщо це зі стареньких. Можу написати, уточнити.

– Та не парся! – Валя махнула рукою. – Все ж нормально. Не до того зараз. Мамо, а ми ж на набережну заїдемо? Там же міст закоханих, там усі фоткаються. Чи лише у парк?

І Валя розчинилася у натовпі гостей. Нікі здалося, що ніякого фотографа, взагалі не було, але це залишилося на рівні здогадок.

Під час походу «місцями слави» було нестерпно спекотно. Наречений нервово смикав комір, потіючи в костюмі.

Валя мучила Ніку, примовляючи, що тій «потрібно ловити живі емоції», і крутилася перед камерою на кожній точці десять хвилин.

– Ой, а чи можна мені фото як у Каті, де наречений тримає її на руках і дивиться прямо на неї?

Ніка втомлено кивала, як сумний віслюк. Об’єктиви, спалахи, курний парк, натовпи на набережній… Три години на ногах. Ніхто навіть не спромігся запропонувати їй перекусити чи відпочити.

Коли вони дісталися банкетної зали, Ніка майже не відчувала ніг. У голові було лише одне: сісти, поїсти, помовчати.

Вона плюхнулася на перше місце, але виявилося, що тут було суворе розсаджування. Її зігнали та відправили до організатора. Ту довелося шукати десять хвилин.

– Вибачте, а де я маю сидіти? Я Микільська Вероніка, – звернулася вона до організатора.

– Зараз подивимось… Ой, вибачте, а вас немає в списку, – знизала плечима та.

– Як так? Це якась помилка?

– Не знаю. Мені список наречена давала, ми з нею все перевіряли ще раз і погоджували. Може, вона забула?

Ніка повільно моргнула. Чомусь відразу здалося, що це не помилка, але вона все ж таки підійшла до нареченої.

– Валь, мене немає в списку для розсадки.

– Ну, так. А навіщо тобі місце? Ти ж фотографуєш. Тобі ніколи сидіти, – без збентеження сказала подруга. – Але якщо тобі треба… Я попрошу поставити десь додатковий стілець.

Ніка невдоволено підібгала губи. Сказано це було таким тоном, ніби подруга робить їй ласку.

– Валь, я думала, що я гість…

– Ну, технічно так. Але ж ти розумієш… Це весілля, тут у всіх свої ролі. Ти не просто гість, ти як фея-хрещена, тільки з камерою. Без тебе в нас нічого не вийшло б.

Так. Сумно бути феєю. Ні місця, ні тарілки.

Напевно, варто було піти з весілля ще на той момент, але Ніка дограла роль хорошої подруги. Вона знімала гостей, моменти з подарунками батьків, конкурси з тамадою, а у перервах квапливо перекушувала.

Ніка ходила зла і голодна, бо щоразу, коли вона сідала за стіл, її хтось смикав.

Вдома вона видихнула. Нарешті свобода. Нарешті не треба орати за двох, бо «ти ж своя».

Минув тиждень після весілля. Валя цей час не писала. Вона навіть не цікавилася, як Ніка дісталася додому. Ніка теж мовчала. Їй не хотілося говорити з подругою після цього.

Але було очевидно, що розмова все ж таки буде.

– Ну, як фотки? – невинно поцікавилася Валя у месенджері. – Ти ще не дивилася? Скинь мені. Якщо можна, знайди цікавих трохи. Не всі, звісно.

– Ну штук двадцять-тридцять. Вибери, на яких я нормально вийшла, на твій смак. І обов’язково ті, де я з букетом та з мамою.

Ніка побачила початок повідомлення, але навіть не стала відкривати його. За п’ять хвилин прийшло друге.

– До речі, а можеш зробити маму схудлою? Ну, там, підборіддя підтягнути, щоб симпатичніше було.

І тут Ніку понесло. Вона відчинила чат і почала друкувати просто на емоціях. Весь цей час вона ніби збирала злість у собі, і тепер та була готова виплеснутися назовні.

– Валю, давай дещо уточнимо! Я на твоєму весіллі працювала! Повноцінно! З самого ранку, коли всі спокійно спали, і до самого вечора!

– І мені не запропонували навіть місце за столом! З гостями так не роблять! А якщо я працювала, значить, фото – платні, як для будь-якого клієнта. Прайс я тобі скину.

Відповідь прилетіла майже блискавично.

– Ти що, приколюєшся? Ми ж друзі! Який ще прайс? Я розраховувала на тебе! Це зрада!

– А я розраховувала на дружбу. Справжню, а не заради зиску! І на повагу розраховувала. Видно, ми обидві помилилися у розрахунках!

Валя почала щось друкувати, але Ніка заблокувала її. Не просто заблокувала, а звідусіль вилучила. Як бур’ян, який тисне на чуже коріння.

Теку з фотографіями з весілля вона також видалила з комп’ютера та камери. Ніка навіть не переглядала фотографії.

Ніка все ще не могла достеменно сказати, що таке дружба. Але вона виразно зрозуміла, – якщо ти почуваєшся не людиною, а чиїмось інструментом, – то це не дружба!

А ви що скажете стосовно вчинку подруги? Чи слушно віддячила Ніка подрузі, чи перегнула палицю? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.