Сестра моєї бабусі мешкає у маленькому селищі на Рівненщині. Там красива природа, свіже повітря ще й озеро не далеко від дому.

Ми порадились і вирішили привезти бабусю до Катерини Йосипівни, щоб вона побула останні роки біля рідної сестри в спокійній сільській атмосфері. Думали, що їй лишилось не довго.

Домовились, що вона поживе там пів року. Ніхто й гадки не мав, що бабуся виявиться довгожителькою. Коли ми приїхали наступного разу, то побачили, що вона наче помолодшала і самопочуття її значно покращилось.

Вона завела курей, козу, гарно спілкується із новими сусідами, ще й городину вирощує.

Зараз вона сповнена енергії та натхнення. Не порівняти із тією кволою старенькою, яка ледь переставляла ноги по квартирі.

Схоже, бабуся не поспішає нас покидати. І ми втішені повернулись додому.

Наступного року знову вирішили до неї навідатись. Біля дому вона посадила різні кущі зі смачними ягодами, кілька яблунь, сливу та абрикос. Вийшов повноцінний фруктовий сад.

Ми були просто вражені й дивувались, як старенька змогла сама так господу облаштувати. Побули трішки та знову поїхали у місто.

Відтоді минуло вже п’ять років, а Ніна Йосипівна й далі мешкає у селі та дбає про господарство. У неї хороше самопочуття, й вона стверджує, що у селі жити легше. Шкодує тільки про одне, що не переїхала сюди раніше.

Із сестрою та односельцями у неї прекрасні відносини. Вони допомагають їй коли потрібно зробити якусь важчу роботу, а вона віддячує урожаєм.

Чисте повітря та зближення із природою, зробили нашу бабусю щасливішою та допомогло поверну сили й енергію. Ми раді, що у свій час прийняли правильне рішення.

КІНЕЦЬ.