Я – та сама невістка, яка вийшла заміж, щоб обдурити наївного хлопчика, яка мріяла заволодіти його грошима, квадратними метрами свекрухи. Меркантильна, нахабна, вискочка без роду і племені.

— Ти подумай, навіщо вона за тебе заміж хоче, адже в тебе мільйонів немає, ти не депутат, – говорила мама перед весіллям моєму майбутньому чоловікові, – зрозуміло ж, що вона зараз у нашу родину вужем влізе, прописку в квартирі зажадає, потім дитина ще буде також тут прописана, а потім обдурить тебе.

Тобто, на думку свекрухи, її власний єдиний синочок абсолютно не міг викликати почуттів у жодної жінки? А обдурити я її як повинна була, якщо її дорогоцінна квартира в її одноосібній власності перебуває?

Надій свекрухи я не виправдала. Досі. Квартиру не відтяпала, синочка стусаном в одних шкарпетках не виставила, прописалася з дитиною, та й то спочатку в тітки в Калинівці (щоб по прописці стати на облік в лікарню), а потім ми взяли в кредит квартиру в Василькові, у столиці ціни кусаються, а працюємо ми з чоловіком обидва на околиці столиці.

Одного разу влітку свекруха видзвонила сина, щоб приїхав сам. І це було особливо підкреслено. Чоловік зітхнув, але у вихідний вирушив. Говорила, як виявилося, мама із сином на серйозну тему.

— Піду з цього грішного світу, квартира тобі відійде за заповітом. Запам’ятай, вона при розлученні не може бути поділена. Мовчи і слухай. Я молодшою не стаю, здоров’я вже не те. Я тут приготувала собі вузол на цей випадок, запам’ятай, де лежить. А ось тут уся папочка з потрібними документами. І фотографії я всі розібрала і хто на них на зворотному боці підписала.

— Мамо, ти взагалі про що? Щось болить? Ти нічого не приховуєш від нас? – стривожився чоловік.

— Нічого в мене поки не болить, передай своїй дружині, що я здорова як кінь. Нехай не радіє завчасно і не сподівається, – випалила свекруха обурено, – просто вік такий, що треба до всього бути готовою. Бачиш, що в країні зараз робиться? Ти мовчи й далі слухай. Ось тут, під стопкою рушників, лежить конверт. Це мої “гробові”. Не хочу, щоб ви себе обтяжували. І витрат завдавати не хочу. Інакше невістка і потім мене обмовить, скаже, що навіть на прощання собі не накопичила.

Ну ви розумієте, що за людина? Свекруха взяла з сина урочисту обіцянку зробити все так, як вона сказала: де ховати, яку фотографію на пам’ятник взяти.

— Вона підписана, бачиш? Фото для пам’ятника. Інакше невістка знайде найстрашнішу фотку мою, найневдалішу вибере. І дерев на могилці не саджайте, інакше птахи мені весь пам’ятник оброблять. Тошно буде дивитися.

Тут свекруха заплакала від жалю до себе, провела екзамен сину, чи запам’ятав, і відпустила його геть, запевнивши, що нічого в неї не болить і вона готова невістці в ніс довідкою ткнути:

— Щоб губу не розкочувала.

Ну на що я могла розраховувати, якщо наша квартира в кредиті, а свекрушина гіпотетично перейде чоловікові у спадок. Логіка в мами чоловіка якась дуже своя.

Гаразд, пережили мамині “ліричні” настрої, ми потім із нею навіть не бачилися, з чоловіком і сином у відпустку їздили до моїх батьків, потім робота, дім, усе інше. У жовтні свекруха зібрала нас на свої іменини. Налаштувалася я, купила теплий махровий халат і новий комплект постільної білизни, поїхали.

Посиділи ми тоді досить мило, мама чоловіка навіть зраділа подарунку:

— Халат теплий! Ба! Ще ночнушку, капці й готовий комплект – у лікарню вкладатися. Ви їжте торт, їжте.

Наш син від торта відмовився. У нього не так давно висип вугрів почався, сходили до лікаря, наказали в харчуванні дотримуватися обмежень: менше жирного, солодкого, смаженого. Син точно дотримується, у класі в нього є дівчинка, яка йому подобається, тож у нас зараз ні чіпсів, ні газованої води, ні сухариків. Хочемо бути красивими.

Ми з чоловіком теж від торта відмовилися. Свекруха ж любить, щоб як за старих часів: трояндочки маргаринові, крем масляний, я на торт подивилася, мені погано стало. А приятелька з колишньої роботи свекрухи і сестра свекра по шматочку скуштували.

Вночі всім трьом стало погано. А свекруха, яка після того, як гості розійшлися, залишилася з тортом наодинці, почувалася гірше за всіх. Чоловік серед ночі до мами на таксі зірвався, машиною не міг, випив трохи за здоров’я іменинниці.

— Там усе погано, – зателефонував мені стурбований чоловік, – маму везуть на швидкій.

Яка б між нам кішка не бігала, а тут і я занепокоїлася. Зараз просто так, із дурницями, госпіталізувати не стануть. Значить, усе серйозно. Кілька днів до свекрухи навіть не пускали нікого, чоловік був засмучений, я теж. Потім у палату перевели, нам дозволили приносити легенькі супи, протерті каші. Виписали маму чоловіка ще через кілька тижнів.

Ми з чоловіком забирали її на машині. І спочатку свекруха пішла не додому, а до сусідки з верхнього поверху.

— Я, – каже, – за грошима прийшла.

— За якими грошима?

— За “гробовими”, за якими ж іще! Я все ж таки сподівалася вижити, а ти, якби ті гроші знайшла, то неодмінно б до своїх ручок чіпких і прибрала. От я тітці Марії й віддала, у неї надійніше. Зателефонувала синові, і потім грошики віднесла.

— Так, чоловіче мій дорогий, – кажу, – я пішла. Чекаю на тебе в машині, дай ключі.

Будинок у свекрухи п’ятиповерховий, вона живе на 4-му, сусідка – на 5-му, а я встигла спуститися тільки до 2-го. Зупинив мене нестямний крик кашалота. Ні, свекрусі не стало гірше. Просто двері до квартири подруги їй відчинили діти й онуки тітки Марії, які святкували 9 днів від дня її праведної кончини. Загалом тітці було 89 років уже.

Довелося повернутися, бо свекруха кричала на весь під’їзд і вимагала повернути їй її гроші.

— Не могла Марія так зі мною вчинити! Не могла вона піти в небуття й не сказати вам, що в неї чужі гроші в хаті! Віддавайте!

У мене гарна уява, вона намалювала картинку, краще навіть не розповідати яку. Діти й онуки тітки Марії пішли в різку відмову. Швидше за все гроші вони знайшли. Але на конверті, як визнає сама свекруха, не було ні напису, ні особливих прикмет. Білий конверт. Ось же, свої фото на пам’ятник свекруха підписала, а на конверті з грошима навіть позначки не зробила.

— Та й підписала б, – розсудив чоловік, – що б змінилося? Лежать у хаті тітки Марії гроші. Розписки в тебе, мамо, немає. Що тепер можна довести? Багато там було?

— 50 тисяч, – свекруха ридала, – я ж і на пам’ятник хотіла. Банк, банк! Знаю я ці банки, лопалися вони за милу душу!

Коли свекруха почала звично на мої слова огризатися, ми зрозуміли: полегшало мамі чоловіка, нападів не буде, виживемо. Я в машину пішла, чоловік пробув у мами ще близько півгодини, вийшов і ми поїхали. Дзвінок свекрухи наздогнав нас уночі. Чоловіка мого ще розштовхати треба, вночі спить міцно. Поки будила, про що тільки не подумала, але дзвонив його телефон, я брати трубку не стала.

— Знаєте що, – повідомила сонному синові мама, – через вас я гробових грошей позбулася!

— ?

— Якби в мене була нормальна невістка (!), я б гроші не Марійці віддала, а вам. І лежали б у вас вони спокійненько. А тепер я всіх накопичень позбулася.

Вимагала свекруха повернути їй усю суму. Готівкою. У ночі голос у слухавці звучав голосно, я прокинулася остаточно, сіла на ліжку і розреготалася.

— Вважайте, – кажу голосніше, – що Ви, мамо, гроші нам і віддали. Ні, готівкою не дамо. Інакше Ви знову їх черговим сусідським спадкоємцям подаруєте. Лежать Ваші грошики в нас цілими й неушкодженими. Тож поховаємо, не хвилюйтеся, у найкращому вигляді поховаємо.

Чоловік вилаявся, відбив дзвінок. Думаєте заспокоїлася свекруха? Ні, вона періодично дзвонить і мозок синові виносить. Грошей більше не вимагає, тепер у неї інші претензії:

— Твоя дружина заявила, що ви мене поховаєте в найкращому вигляді. Сине, це як? Як так можна, адже я ще жива, а вона говорила і сміється як коняка? Живу людину ховати, це нормально? І з цією жінкою ти живеш!

Свекрусі моїй, до слова, 62 рочки.