Я змінюю роботу кожні два місяці, адже не можу правильно побудувати стосунки в колективі. Ця проблема переслідує мене роками.

Все починається стандартно. Я приходжу на нове місце. Одразу знаходжу підхід до кожного. Спокійно працюю два тижні, а далі починаються проблеми. На мене звалюють чужі обов’язки. Я працюю понаднормово, адже не встигаю виконати додаткові справи.

Спочатку грішила на графік роботи та власну неорганізованість. Витратила багато часу на організацію свого розпорядку дня. Змінила декілька робіт. Нарешті, знайшла ту, де мене влаштовував графік. Його будували спеціально під працівника. Протрималася на тій роботі три місяці.

Наступне в чому я побачила проблему — мала зарплатня. Тепер я шукала роботу з хорошим графіком, середньою зарплатнею та зручним розташуванням. Знайшла таку. Довелося трішки поекономити, але результатом була задоволена. І що ви думаєте? Я покинула те місце через півтора місяця.

Така епопея зі змінами робіт тривала добрих два роки. Дякую, своїй подрузі, що вчасно відкрила мені очі. За чашечкою кави, я жалілася їй на своє важке життя. Раптом, вона зупинила мене і звернула мою увагу на цікаві деталі моєї ж розповіді.

• Тобто, ти приймала товар і одночасно обслуговувала касу?

Я кивнула.

• А що робила твоя колега? Як її… Марія? Марта?
• Маша.
• Точно! Що робила Маша? Хіба одна дівчина не повинна приймати товар, а інша — стояти за касою?

І тут я задумалася. А де ж була моя колега?

• Ну… Здається, вона говорила по телефону…

Подруга здивовано витріщилася на мене.

• То ти робила свою і чужу роботу? Не дивно, що ти постійно втомлена. Часто таке буває?
• Якщо добре подумати…

В той момент, я згадала всі свої роботи.

• Так…
• Голубко, так не можна! — Подруга сплеснула в долоні. — Ти повинна відстояти себе! Не роби того, про що не просять. От вконала свою роботу і все. А то тобі всі всядуться на шию!

Сказати — то одне, а от зробити — зовсім інше. Я надихнулася промовою подруги. Вирішила чітко будувати свої робочі кордони. Правда, вистачило мене не на довго. Не знаю, в чому саме моя проблема, але коли людей забагато, я автоматично беру на себе більше, ніж треба. Мені подобається багато працювати. Шкода, що моє прагнення показати всі свої найкращі сторони, колеги сприймають як запрошення посидіти на моїй шиї.

Нічого в мене не вийшло в тому магазині. Моя колега, яка тікає в коморку балакати по телефону, все одно непомітно перекладала на мене свої обов’язки. Я спробувала говорити з нею. Сварилася. Просила. Нічого не допомогло. Коли наш керівник приходив в магазин, то одразу йшов вичитувати мене за балаган.

Напевне, він теж звик, що все роблю одна я. Довелося піти і звідти. Грубо кажучи, мене витурює з роботи мій колектив. Так, ненавмисне. Як то кажуть, хто дозволяє на собі їздити, на тому і їздять. Я нічого з цим не можу зробити, хоча дуже хочу. Може у вас є якась порада для мене?

КІНЕЦЬ.