— Ромочка, — благала Алла, — йди додому, мій ти хороший!

— Не хочу! — хитав головою Роман, будучи напідпитку.

— Там вона!

— Дорогенький, не можна викликати у неї підозри! Вона ж на самоскиді на звалище нас вивезе! А потім нас з тобою ніколи не знайдуть! Будь ласка, йди!…

… — Де ти ходиш? Надворі вже ніч!

— Наталка зачинила за чоловіком двері.

— А тобі яке діло? — буркнув Рома, розкидаючи взуття.

— Взагалі байдуже, — невдоволено відповіла вона, — Кирила не буди!

— Яка краса! — Рома розтягнув губи в посмішці.

— Ти нарешті згадала про сина?

— Ну ти ж про всіх забув!

— Наталка відвернулася і пішла на кухню.

Рома здригнувся. Від одного вигляду дружини його починало трясти.

— Давай іди вечеряти! — долинуло з кухні.

— Не хочу, — буркнув Рома і зник у ванній.

З дружиною Рома вже три роки ночував у різних спальнях, благо, квартира дозволяла.

Тому з ванни він попрямував прямо в своє ліжко. Даремно він не зачинив двері на засувку.

— Довго ще це триватиме? — запитала Наталка, заходячи до Роми в кімнату.

— Що тобі тут треба? — обурився він.

— Не бачиш, я лягаю спати? Мені завтра на роботу рано прокидатися!

— Ой, з твоєю роботою, так краще б вдома сидів! — скривилася вона, зачиняючи за собою двері.

— Зарплати як кіт наплакав, а гонору! Працює він!

— Ти приперлася мені останні нерви вимотати?

— Рома сів на розстелене ліжко.

— Іди вже, будь ласка, куди-небудь!

— Я піду, — кивнула вона, — та ти мені ось що скажи: довго ти збираєшся тут з себе чорт зна що корчити?

— Це я корчу?

— Рома підхопився.

— Я корчу? Та ти на себе подивися! Що ти з собою зробила! Дивитися бридко!

А десять років тому ніхто й припустити не міг, що так все закрутиться.

Рома з Наталею були молодими фахівцями зі свіжонадрукованими дипломами, з амбіціями і надіями, що вступають у нове життя.

Зустрічатися вони почали ще на другому курсі, але з весіллям тягнули до закінчення навчання.

— Ні, велике весілля робити не будемо, — говорила Наталка.

— Який сенс? Родина нам і так надсилає грошові подарунки, а як молодим фахівцям, нам кредит можуть хороший дати!

— Квартиру купимо? — запитав Рома.

А вони з Наталею були приїжджими. Він — із малого містечка в області, а вона — з Миколаївщини. А ось житло, та ще й у столиці — це вже якір!

— Ромчику, квартиру ми і так купимо! — посміхалася Наталка.

— Даремно ми з тобою на фінансистів вчилися?

Зараз акумулюємо кошти і запустимо в роботу! А потім з прибутку все купимо! І квартиру, і машину, і дачу! Все-все купимо!

З таким підходом молодої дружини Рома був згоден.

А перший скандал стався на ґрунті, куди саме вкласти гроші.

— Я тобі кажу, — кричав Рома. — Акції — вірне рішення! Пасивний стабільний прибуток! Ми зможемо викупити хороші пакети різних підприємств! Вони працюють, а ми тільки збираємо данину!

— Рома, вони сьогодні працюють, а завтра, може, закриються! Або випустять ще пакет акцій і наші автоматично впадуть!

Та й дивіденди — інфляцію не покриють! — вона розсміялася, намагаючись заспокоїти чоловіка. — Хтось багато прогулював!

Два тижні сварилися. А в підсумку дійшли висновку, щоб по гарячих слідах не розлучитися, гроші весільні навпіл, а кредити – кожен свій.

Рома закупився пакетами акцій і влаштувався на завод економістом.

А Наталка давно намітила бізнес-план.

Вона взяла в лізинг самоскид, екскаватор, невеликий автокран. А частину грошей залишила, щоб не голодувати, поки піде прибуток.

Техніку, якою керувати не вміла, стала здавати в оренду, поки не знайшла тямущих водіїв. А пізніше вже просто надавала послуги, пов’язані з цією технікою.

І на роботу влаштовуватися не стала, на телефоні сиділа, послуги пропонувала, клієнтів знаходила, договори обговорювала.

Перший рік спільного життя показав, хто був правий.

— Наталю, дай трохи грошей, — просив Рома, — Мені щось не вистачає на внесок по кредиту. У мене один пакет акцій прогорів!

Я маю десять тисяч акцій, а за ніч їх ціна стала — копійкова! Вчора скинути не встиг по низькій ціні, сьогодні вже — все…, маю нуль.

— Добре, — посміхнулася Наталка, — надішли мені суму! А ще краще, дай реквізити свого кредиту, я сама платитиму. У мене зараз стабільно з грошима.

І це вона ще не хизувалась, бо не мала такої звички.

У Наталки тільки водіїв на зарплаті було дванадцять чоловік, і вже третій самоскид значився в автопарку.

— Коли в домі живе любов, а грошей на все вистачає, то яка різниця, хто і скільки заробляє? — говорила подрузі Наталка. – Зате він щасливий, що сам приймає рішення!

– А ти так змінилася за рік, – хитала головою Оля. – Серйозна, солідна! Навіть груба трохи якась…

– Ну, де треба, там я ласкава, – Наталка розсміялася. – А грубість, знаєш, це я з водіями інший раз, та з клієнтами, трохи сварюсь.

А часом і покричати доводиться. І там без гострого сліаця нічого не поясниш. Ось воно і проривається в характер.

– А зайва вага – це теж через роботу? – прямо запитала Оля.

— Хай Бог береже доставку готової їжі! — Наталка розсміялася. — Зовсім немає часу готувати. Ну і можеш мене привітати! Скоро я стану мамою!

— Нічого собі новина! А ти на дитину час знайдеш? З такою роботою.

— Коли гроші дзвенять у кишені, можна вирішити дуже багато проблем!

Оля погодилася, тільки не зрозуміла, як дитину можна порівнювати з проблемою.

Але загострювати на цьому не стала. А в майбутньому чомусь не хотіла більше зустрічатися з колишньою однокурсницею.

— Може, у неї і водії ті ще мужики, але ставати такою ж грубою, як вони, мабуть, не варто було! — це вона пояснювала, коли вирішили не кликати Наталку на річницю випуску. — Це не наша улюблена, витончена Наталка, струнка і енергійна! А якийсь мужик без освіти із завищеною самооцінкою!

До народження Кирила в їхній орендованій чотирикімнатній квартирі з’явилися нові мешканці:

– Клара Соломонівна і Тамара Соломонівна, – представила двох стареньких близнючок Наталка. – Вони будуть займатися Кирилом і всіма питаннями по господарству.

Тому, Ромо, якщо приготувати, прибрати треба – це до них!

А Рома, м’яко кажучи, був у шоці. Кирилу ще не виповнився місяць, а Наталка знайшла двох помічниць по господарству і з’їхала до себе в офіс. Звідки з’являлася зазвичай під вечір, і не рідко з ароматом від дорогих напоїв..

— Сергію, це вже занадто! — плакався Роман приятелю. – Я її просто не впізнаю! Зайва вага і відсутність хоч якогось макіяжу – це дрібниця, порівняно з усім іншим! Вона поводиться так, як безпритульні себе не поводять!​

​— Не зрозумів, – нахмурився Сергій.​

— Елегантністю не пахне ні в одязі, ні в поведінці! Вчора сплюнула на підлогу, тапкою розтерла і пішла далі, ніби так і треба! Вдома!

Висмаркується в кулак, а потім витирає руку об меблі або халат! Нецензурною лексикою може розмовляти не тільки зі мною, але і з Кирилом. До речі, він її навіть побоюється!

— Та годі тобі брехати! — розсміявся Сергій, не повіривши жодному слову. — Я Наталку пам’ятаю з інституту. Нормальна вона була дівчина! За п’ять років люди так не змінюються!

— Я можу зателефонувати їй прямо зараз і поставити на гучний зв’язок, — сказав Роман, дістаючи телефон, — сам переконаєшся!

Він набрав номер:

— Наталонька, ти, о котрій додому прийдеш?

— Ну, блін, це… — пролунав хрипкий голос. — А чого треба? Засумували без мамки? — категорично неприємний сміх пролунав з того кінця. — Я тобі зараз гроші на карту кину, тільки не чіпай мене через всяку дурню! — смішок і обрив зв’язку.

— Це була Наталка? — Сергій дивився з подивом на телефон.

— Так, — кивнув Роман. — Це вона ще не показала чаріаність своєї лайки.

– Слухай, друже, це ж зовсім не нормально! Ти поговорив би з нею!

– А я намагався, – Роман криво посміхнувся. – Вона на мене накричала, що це не моя справа, а до обіду наступного дня мені привезли до заводу новий джип із запискою: «Я зірбалась. Буває!»

Сергій не знав, що сказати. Поспівчувати не міг, а паралелями не хотів образити.

– Якщо вона вдома, я туди не йду. Я тільки її бачу, мене від огиди нудить, – зречено говорив Роман. – Ми навіть спимо в різних спальнях, бо мене від її звичок верне!

Я натякнув на розлучення, а вона погладила мене по щоці, як цуценя на вулиці, і сказала, що тоді про сина я можу забути назавжди!

— А ти… — Сергій інтонацією стимулював друга продовжувати.

— А я сина люблю! Коли ці дві няньки будинок захопили, я весь час з сином! Зрозуміло, що працюю, часу небагато. Але все, що є, синові віддаю.

Так Наталка закинула його в пансіонат для обдарованих дітей, тільки вихідні мені і залишилися.

— Не знаю, що й сказати, — зізнався Сергій, — спробуй через суд!

На суди Рома ще не наважився, а ось жити хотілося. Чоловіком себе відчувати. І він поринув у вир зрад.

Довше місяця з жодною коханкою не затримувався, але з кожною розмову починав однаково:

— Я одружений, розлучатися не буду! Я з тобою тільки тому, що ти мені симпатична! Ти даруєш мені покірність і ласку, я тобі фінансову підтримку до певних меж.

Звичайно, багато хто йому відмовляв, але були й ті, хто погоджувався.

А ще він чесно і відкрито говорив, хто свою дружина. А про неї вже ходили чутки, як про Наталку-самоскид.

І дівчата вважали за краще не тільки не світитися самі, але й Рому прикривати.

— Ромочка, — благала Алла, одна з його пасій, — йди додому, мій ти хороший!

— Не хочу! — хитав головою хмільний Роман. — Там вона!

— Коханий, не можна викликати у неї підозри! Вона ж на самоскиді на звалище нас вивезе! А потім нас з тобою ніколи не знайдуть! Будь ласка, йди додому!

— Вона мене не чіпатиме! Вона мене любить! — він хитав головою.

— Господи, я все, що хочеш, тобі наступного разу зроблю, тільки йди додому! Мене ж вона не пошкодує точно!

— Ну добре! — хитаючи головою, кинув Роман. – Наступного разу все з тебе стягну!​…

​… — А жити тобі за мій рахунок не огидно? А на машині їздити, яку я тобі купила, – не огидно?

А дівчата, з якими ти гуляєш за мої гроші, тобі теж огидні? – кричала Наталка. – Рот свій закрий і мовчи в ганчірочку!​

Хміль з голови Романа видуло вмить.

– А якщо ти все знаєш, чому ти не відпустиш мене? – запитав Роман.

– Тому що ти мій! Іграшка ти моя! Що хочу, те з тобою і зроблю! І нікуди ти не дінешся! – вона самовдоволено реготала.

— Я все одно можу піти, — тихо промовив Рома, — і розлучитися…

— Ні! Нікуди ти не дінешся! Ти мій! Тому що на свою зарплату ти не будеш так солодко їсти, м’яко спати і весело розважатися! А щоб це не закінчувалося, ти будеш робити все, що я тобі скажу!

— Наталка, але це ж не любов, — промовив Рома.

— Це влада! — вона широко посміхалася. — І це мені подобається більше, ніж якісь там палкі почуття!

Дійсно, від їхньої любові не залишилося ані краплі…