Дзвінок від матері пролунав посеред робочого дня:

– Катюша, доню, ви не могли б із Захаром приїхати сьогодні ввечері до нас?

– Мамо, Захар в області, у відрядженні, приїде до вихідних. А що сталося? – Запитала Катя.

– Та нічого особливого, просто давно не бачилися. Хоча, деякі новини є. Приїжджай тоді одна, – сказала мати.

– Ой, дякую, Катю, ти завжди пам’ятаєш, що я люблю, заходь, зараз вечеряти будемо, – зустріла її мама.

Під час вечері розмова йшла на звичайні теми, а коли Катя та Ірина – дружина її молодшого брата – прибрали зі столу посуд, мама розпочала розмову, заради якої й запросили Катю.

Олег та Ірина, які одружилися лише пів року тому, жили тут же, у квартирі матері.

– Ми з Вірочкою вчора були у нотаріуса. Відкрили спадкову справу. Дізналися, що нам заповіла Сіма.

Тітка Сіма, якої нещодавно не стало, була старшою сестрою мами, а тітка Віра – молодшою.

– Так от, – продовжила мама, – свою однокімнатну квартиру Сіма залишила Вірочці. І це вірно. У Віри хоч і є своя двокімнатна, але жити там зовсім неможливо.

– Її Микола одружився, привів туди Світлану, а тепер у них уже двоє дітей. Вірочка боїться на пенсію виходити, бо тоді на неї повісять увесь дім та онуків. А тепер, коли ми вступимо у спадок, вона зможе переїхати, та жити спокійно.

– А що тітка Сіма залишила тобі?

– Запитав Олег.

– Мені вона залишила дачу.

– Чудово! Вона в хорошому місці, її легко можна буде продати, – зрадів Олег.

– На жаль, у тому вигляді, в якому дача знаходиться зараз, її не продаси. Сіма в останні років шість, як захворіла, туди не їздила, а ви знаєте, що якщо за будинком не дивитися і не жити в ньому, то він занепадає.

– Та й не хочу я дачу продавати. Я сподівалася із Захаром порадитись, як її відремонтувати, щоб улітку там жити.

Мама подивилася на Катю:

– Поговориш із Захаром? Все-таки він будівельник, розуміє у цій справі, і робітники у нього є, і транспорт.

– Поговорити я з ним, звичайно, поговорю. Але не знаю, що він відповість. Влітку нічого зробити не зможе – у нього роботи під зав’язку. Ось і зараз уже тиждень удома не був – по об’єктах в області їздить, – сказала Катя.

– Нічого, адже ми й почекати можемо, – сказала мама. – Зате, як чудово буде влітку відпочивати на дачі всією родиною! А я тепер точно звільнюсь, і житиму там з травня по жовтень! І квіти посаджу!

Почувши ці слова, Катя здивувалася. Мама ніколи особливо не любила їздити на дачу, навіть, коли привозила до сестри на літо їх з Олегом, то більш як два дні там не затримувалася.

“Може, з віком у мами змінилися звички”? – Здивувалася вона.

Коли чоловік повернувся додому, Катя розповіла йому про мамину спадщину.

– Треба подивитись у якому стані будинок. Може, він такий старий, що його легше розвалити та збудувати на цьому місці новий. Я багато таких будинків у селах бачив, – сказав Захар.

– Мама просить у вихідні з’їздити з нею, подивитися.

У суботу вирушили на двох машинах: Захар із Катею, та мама з Олегом та Іриною.

Місце, де стояв будинок, дійсно, було красивим: дачне селище було оточене березовим гаєм, а за ним розкинулося велике озеро.

Поблукавши по зарослих травою вулицях, вони під’їхали до будинку тітки Сіми. Хвіртка і ворота були зачинені тільки на клямки, тому пройти до будинку вузькою доріжкою, викладеною цеглою, було можна, а ось в’їхати на подвір’я виявилося неможливим – воно заросло високою травою.

Мама дістала ключі, відчинила будинок, і вони зайшли. Запустіння, пил, павутиння.

– Гаразд, я тут зараз все подивлюся, – сказав Захар, а ви йдіть на свіже повітря.

Мати з Іриною та Олегом вийшли, а Катя затрималася:

– Захаре, а от так, на перший погляд, реально такий будинок відновити? – Запитала вона.

– Були б гроші, тоді все реально, – відповів чоловік. – А у твоєї матері навряд чи знайдуться кошти на капітальний ремонт, доведеться обмежиться найнеобхіднішим.

Катя вийшла з дому і зазирнула в палісадник. Колись у тітки Сіми тут росли жоржини: яскраво-червоні, лавандові та темно-фіолетові, майже чорні. А ще – високі «золоті кулі», та різноколірні айстри.

Вона обійшла будинок і вийшла в город, опинившись позаду альтанки, задня стіна якої була глухою.

– Нам головне, щоб Захар зараз усе відремонтував. І щоб зробив усе, як для себе, – почула Катя голос матері. – Я спеціально сказала, що сама тут житиму.

– А ти ж, Олеже, знаєш, я не любитель дикої природи, мені вистачає і парку біля будинку. А як ремонт закінчиться, я виставлю будинок на продаж, а гроші віддам вам на квартиру. Візьмете іпотеку.

– А навіщо морочити голову з ремонтом, якщо дачу все одно продавати? – Запитав Олег.

– Щоб отримати за неї більше. Ну, можливо, тисяч вісімсот, – пояснила мати.

Катя повернулася до ґанку тим же шляхом, що й прийшла сюди, і тільки потім підійшла до альтанки.

– Ну що? – Запитала її мама. – Захар уже все подивився?

– Він зараз ніби на горище поліз, – сказала Катя і сіла на лаву.

Коли Захар закінчив огляд будинку і з’явився у дворі, теща спитала його:

– Багато огріхів знайшов? Коли будинок буде готовий?

– Не скоро. Тут треба все ще обміркувати, розрахувати: що насамперед робити, що можна на потім залишити, – відповів зять.

– Ні, на потім нічого залишати не треба. Роби все капітально, – заявила мати.

– Господар – пан, – сказав Захар. – Ну, поїхали в місто. Я сьогодні ще раз перегляну все, що записав, а потім вам подзвоню.

Коли вони повернулися додому, Катя розповіла чоловікові про розмову, яку почула.

– Я тільки не розумію, навіщо робити таємницю з того, що мати хоче продати дачу. Це ж її спадщина, вона може зробити так, як хоче. Вирішила продати, та віддати гроші Олегу – будь ласка, я слова не скажу, – здивувалася вона.

– Подивимося, що далі буде. Я зателефоную ввечері, назву всю суму з урахуванням матеріалів і роботи, – відповів чоловік.

Коли мати почула, скільки коштуватиме ремонт дачі, вона обурилася.

– А в тебе, зятю, совість є? У мене й десятої частини того, що ти вимагаєш, немає. Я взагалі думала, що ти мені все зробиш безплатно! Адже в тебе своя фірма. Стільки будинків будуєш: тут зайву дошку приписав, там колоду, дивишся – тещі на дачу б і зібрав матеріали.

– Цікава пропозиція! – посміхнувся Захар. – А роботу хто оплачуватиме?

– Так у тебе свої робітники. Сам казав – три бригади, – сказала теща.

– Але ж вони не кріпаки, та не раби. Я своїм робітникам зарплату плачу. І всі податки також. Єдина знижка, яку я можу зробити – це не брати зарплату собі.

– Але тоді мене дружина не зрозуміє, якщо я їй два місяці поспіль порожню картку буду приносити. Запитає мене, чим дітей годувати, – пояснив Захар.

– Ось і відповідь на твоє запитання, – сказав чоловік Каті після розмови з тещею. Твоя мама хотіла, щоб я власним коштом зробив ремонт на її дачі, тим самим значно піднявши її ціну.

– А вона потім її дорожче продала б, щоб дати грошей Олегу на іпотеку. Все просто!

Мати не дзвонила Каті три місяці. А коли дочка намагалася їй додзвонитися, скидала дзвінок. Катя хотіла поїхати до матері, але Захар її зупинив:

– Почекай трохи, незабаром вона сама з’явиться.

Чоловік мав рацію. Мама зателефонувала Каті на роботу під час обідньої перерви.

З’ясувалося, що дачу вона таки продала, Олег та Ірина внесли ці гроші в рахунок першого внеску, але будинок ще не готовий, тому мама хоче взяти кредит і дати синові та невістці грошей на орендовану квартиру.

– Ось я і хочу запитати тебе, чи ти зможеш допомогти мені виплачувати цей кредит?

– Мамо, Олег та Ірина – дорослі люди. Вони обоє працюють. Якщо тобі з якоїсь причини важко з ними жити, поговоріть про це. І жодних кредитів не бери. Я тобі оплачувати їх не буду.

Як пізніше дізналася Катя, Олег із дружиною так і залишилися жити у квартирі матері, чекаючи, коли буде збудовано їхній будинок.

Ніяк не вилетять “пташенята” з-під маминого крилечка! Отож, не потрібно їх там тримати до пенсії. Копняка під п’яту точку – і на вільні хліба! Я слушно міркую?

Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.