– Ні, зачекайте… Ви, здається, щось переплутали. Тому що у мого батька немає дружини… Він… – промовила Інга трохи розгублено.

– Нічого я не переплутала. Просто ти не все знаєш, – добродушно озвалася незнайомка, поправляючи халат на великому животі…

Інга ще раз подивилася на жінку та спробувала вкласти в голові неймовірну новину. Виявилось, що вже понад рік батько приховував від дівчини правду.

…Інга завжди вважала себе щасливою людиною. Власне, так воно й було. Попри те, що батьки розлучилися, коли дівчинці виповнилося десять років.

Колишнє подружжя – Ганна та Анатолій, зуміли зберегти теплі дружні взаємини. Доньку разом щороку першого вересня до школи проводжали, ходили на звітні концерти у музикалці.

Навіть відпочивати кілька разів усі разом їздили. Одним словом, робили все можливе, щоб дівчинка не почувала себе неповноцінною через те, що виховується у неповній сім’ї.

Інга жила з матір’ю, а батько купив окрему квартиру. Проте дівчинка часто була у нього в гостях. Могла щось приготувати, чи допомогти по господарству.

Коли їй виповнилося вісімнадцять, вона на той час, як і належить, закінчила школу, вступила до університету.

– Треба б ремонт у квартирі зробити… – якось несподівано завела розмову Ганна, матір дівчини.

– З чого це? Наче років зо три тому робили, ще все свіженьке, – здивувалася Інга.

– Та я вирішила меблі оновити, щоб тобі тут краще було. Техніку нову купити треба.

– У сенсі мені? А ти? – розгублено спитала Інга, здогадуючись, що мати щось недомовляє.

Мати трохи помовчала. Після чого уважно подивилася на дочку і нарешті зважилася на відверту розмову.

– Інго, я давно хотіла з тобою поговорити, та все ніякої нагоди не було… Ти ж знаєш мого начальника Антона Олександровича?

– Ну, звісно, знаю. Неодноразово бачилися. А до чого тут він? – трохи не зрозуміла дівчина.

– Ну, розумієш, ми з ним уже чотири роки, як зустрічаємося. Я раніше не хотіла тобі розповідати. Все-таки підлітковий вік, чи мало що… А тепер ти доросла стала… Незабаром у тебе своє життя почнеться.

– Зрозуміло. Ти вирішила до нього переїхати? – Запитала Інга.

– Не просто переїхати. Ми вирішили поїхати до нього на батьківщину – в Закарпаття. Він тут бізнес продає і вирішив тепер там влаштуватися. У нього там батьки вже старенькі.

– Він мене, звичайно, кличе з собою. А я відмовитись не можу, дуже люблю його. Хоча тебе залишати тут шкода.

– Мамо, ну що ти… Я вже не маленька. Звичайно, їдь.

За кілька місяців Ганна поїхала, а Інга залишилася одна у квартирі. Спочатку дівчині жилося тужливо. Начебто й справді вже доросла, свої інтереси.

Але хлопця в Інги поки що не було, а зустрічі з подружками лише у вихідні, та й то не завжди.

Анатолій, батько дівчини, на той час перебрався за місто. Купив у невеликому селищі ділянку землі, збудував будинок. Раніше він часто кликав Інгу до себе в гості – таки свіже повітря, та й взагалі.

Потім дівчина почала їздити до батька все рідше. На тижні школа та додаткові заняття, у вихідні – то з подружками у кіно, то у торговий центр, то класом до чергового конкурсу готуються.

Все якось ніколи було. А вже коли вступила, там взагалі ні до чого стало.

Батько нерідко бував у місті у справах, і вони зустрічалися з Інгою у кафе, спілкувалися. Чоловік ніколи не забував підтримувати доньку матеріально.

У черговий вихідний, сумуючи на самоті, Інга вирішила зателефонувати батькові.

– Тату, привіт! Може я до тебе приїду сьогодні електричкою? Вдома в тебе прибирання зроблю, пиріг спечу.

– Ой, дочко! Я б із радістю. Та я тут затіяв невеликий ремонт. Підлоги в кімнаті ремонтував, пофарбував морилкою та лаком.

– У мене такий запах нестерпний. Я сам до приятеля попросився переночувати. Треба чекати, коли провітриться.

– Ясно … – сказала Інга в слухавку, трохи приреченим голосом.

– Доню, ти тільки не ображайся, гаразд? Так сталося… – сказав батько винно.

– Тату, ну що ти … Я ж не маленька, все розумію. Приїду іншим разом. Покажеш, що ти там ремонтував.

Інга поклала слухавку і замислилась. Останнім часом батько весь час вигадував якусь нагоду, щоб не запрошувати її в гості.

Дівчина не на жарт стурбувалася. Батько хоч і не старий – всього сорок п’ять років, але захворіти в будь-якому віці можна. Навіть молоді не застраховані.

Інга вирішила діяти інакше. Ці вихідні залишилася вдома, оскільки батько добро не дав, а наступними вирішила їхати в гості, так би мовити, без попередження.

Все-таки до рідного батька їде, а не до когось, не вижене ж… Просто візит буде сюрпризом.

У п’ятницю Інга намагалася раніше звільнитися в універі. З вечірнього підробітку теж відпросилася на один день.

Пройшлась по крамницях, дещо купила для батька. Не забула про інгредієнти на обіцяний пиріг. Тільки вирішила спекти вдома, і їхати вже з готовим десертом.

Вранці, вставши раніше, ніж зазвичай, Інга зібрала в сумку все необхідне, викликала таксі до під’їзду і вирушила в бік залізничного вокзалу. Погода на вулиці стояла чудова.

З ранку заторів, як завжди, не було, і Інга дісталася залізничного вокзалу досить швидко. У неї ще залишився час, щоб випити стаканчик кави, подивитися на потяги, що прибували.

Нарешті вона підійшла до своєї електрички. Охочих поїхати за місто восени суботнього ранку було не дуже багато.

Інга пройшла контроль, зайшла у вагон і затишно влаштувалась на одному із сидінь біля вікна. Спочатку вона планувала трохи подрімати в дорозі, тому що їхати потрібно було майже дві години.

Але сон не прийшов, а в голову лізли погані думки. Чомусь. щодо батька, Інгу мучило якесь неоднозначне передчуття.

Тато за своєю натурою досить відкрита людина, яка явно щось приховувала останнім часом. І ця обставина не давала їй спокою.

Нарешті дівчина доїхала до потрібної станції, зійшла на перон і озирнулася на всі боки. Околиці селища, здається, трохи змінилися.

– Справді, я давно не була тут… – пробурмотіла Інга собі під ніс.

– Ви тут виросли? – Почула дівчина за спиною незнайомий голос.

Цієї ж хвилини вона обернулася і побачила перед собою симпатичного високого хлопця. Він приємно посміхався і, швидше за все, чекав на відповідь на своє запитання.

– Ні. Я міська. У мене батько тут мешкає, – відповіла Інга, трохи зніяковівши.

– Давайте, я вам із сумкою допоможу. Все одно в один бік підемо. Вам на яку вулицю? – спитав говіркий хлопець.

– На Садову.

– О, а мені на Лісову – майже поряд. У мене тут бабуся та дідусь живуть. Ось їжджу, їх відвідую. Але вас чомусь раніше ніколи не зустрічав.

– А я тут не часто буваю. Особливо останнім часом… – цю фразу Інга сказала трохи пригнічено, знову згадавши дивну поведінку батька.

– Мене, до речі, Ілля звуть. А вас? – знову підтримав розмову балакучий молодик.

– Мене – Інга.

– Треба ж, яке гарне ім’я! – захоплено відповів Ілля.

Молодий чоловік провів дівчину до хвіртки батьківського будинку.

– У ваших світло горить. Напевно на вас чекають вже. А мої, мабуть, сплять ще. А може, й ні. Ну, всього гарного! – Сказав Ілля.

– До побачення. Дякую, що проводили.

Інга пройшла від огорожі до будинку. На кухні справді горіло світло, і вона подзвонила у двері. Те, що дівчина побачила наступної хвилини, буквально приголомшило її.

Двері відчинилися, і дівчина побачила перед собою симпатичну жінку в домашньому халатику і шльопанцях на босу ногу. У перші секунди впав у очі великий живіт.

– А ви хто? І що ви тут робите? – трохи прийшовши до тями запитала Інга. На секунди вона навіть подумала, що помилилася будинком.

– Я тут живу. А ти – Інга! – добродушно відповіла жінка.

– Так, а звідки ви знаєте?

– Ну… звідки… Я дружина твого батька.

Інга кілька секунд помовчала, намагаючись покласти в голові почуте.

– Ні, зачекайте… Ви, здається, щось переплутали. Тому що батько не має дружини… – Вимовила Інга трохи розгублено.

– Нічого я не переплутала. Просто ти не все знаєш, – добродушно озвалася незнайомка.

За кілька хвилин Інга та Ірина, так звали незнайомку, вже сиділи на кухні й пили чай із привезеним пирогом. Дівчина слухала розповідь Ірини й не могла повірити.

– То чому він не познайомив нас? Чому не сказав, що одружився. Тим більше про дитину.

– Та він все боявся, що ти засмутишся, ревнуватимеш…

– Нісенітниця якась! Я вже доросла! – сказала Інга.

– Ну, для батьків діти завжди діти, скільки б їм не виповнилося років. А тато тебе дуже любить, ось і боявся. Все думав, як краще розповісти, момент потрібний шукав.

Ірина не встигла домовити фразу, як у дверях з’явився сам Анатолій. Виявилося, що того ранку чоловік ходив на рибалку. На його обличчі з’явився чи то переляк, чи то здивування від побаченого.

– Чого завмер, конспіратор? Мий руки, я пиріг твій улюблений привезла, – весело сказала Інга, і всі троє голосно розреготалися.

…Вихідні Інга провела у батька та його нової дружини. Дівчина охоче допомогла на городі, та по господарству.

– Приїзди, доню, – сказав Анатолій на прощання, трохи зніяковівши.

– Так, тепер уже можна, – жартівливо відповіла Інга.

– Приїжджай, правда. Ми завжди раді!

– Підтвердила Ірина.

Інга купила квиток, сіла в електричку, заплющила очі. Вагон рушив, дівчина планувала подрімати.

– У вас не зайнято?

– Почула дівчина знайомий голос.

Вона розплющила очі й побачила усміхненого Іллю.

– Ні, звісно.

– Слухай, я усі вихідні про тебе думав – скажу прямо.

– І я про тебе… – відповіла Інга, посміхнувшись.

Час за розмовою промайнув дуже швидко. По приїзді в місто молодики обмінялися телефонами, та домовилися про зустріч. З того дня між ними зав’язалася дружба, яка переросла у щире кохання.

Молодята готуються до весілля, та чекають на первістка, – он як все закрутилося. Як кажуть, – все добре, що добре закінчується. А могло б бути по іншому, якби у доньки не було здорового глузду! Ви зі мною згодні?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.