— Я б на твоєму місці соромитися не стала. Вони свого часу твою дочку із брудом змішували і не соромилися, – радить Світлані Петрівні приятелька.

— У мене першим поривом саме це й було, – відповіла Світлана Петрівна. – Я як побачила – мало не впала. А потім зателефонувала дочці, розповіла, ну вона й каже: “Не треба, я вже все пережила і хвилювати це питання більше не хочу”. Ну я й зупинилася, хоч у душі все буквально горить.

— А чим ти можеш нашкодити зараз своїй дочці? Вона далеко, все в неї склалося, на щастя. Я б відплатила за рахунками, тобі зрештою теж дісталося, я ж пам’ятаю, як ти за дочку переживала, за внучку…

Доньці Світлани Петрівни 36 років. 8 років тому молода жінка пережила просто жахливу історію з розлученням. Мати тоді боялася за душевний стан дочки, та навіть за саме її життя, до того ж у бруді виполоскали й ім’я єдиної онучки жінки.

Так буває, жила собі молода сім’я вже 4 роки, зʼявилась донечка, дружина вся розчинилася у турботах про дитину, а до чоловіка на роботу в цей час приходить дівчина тонка та дзвінка та вважає, що вона гідніша кандидатура для цього чоловіка. І починає відривати чоловіка із родини.

— Я так зрозуміла, що спочатку вони просто так зустрічалися із зятем моїм колишнім, – розповідає Світлана Петрівна. – Легкі стосунки без зобов’язань. Начебто б у цієї Юлі був постійний хлопець, начебто заміж збиралася. Але щось пішло не так.

У цей час колишній зять одержує підвищення. Вдома радіє дружина, яка добувала останні місяці декретної відпустки, а у колеги Юленьки в особистому житті стався розрив із хлопцем. Мабуть, на нього дівчина мала серйозні краєвиди, він із забезпеченої родини був. Ну і вирішила, що згодиться і запасний аеродром у вигляді зятя Світлани Петрівни.

— Ні я, ні дочка – ні сном ні духом, – каже жінка. – Зять же у нас такий дбайливий був, такий діловий. Так Юля сама все зробила: у портфель чоловіку труси свої підклала, на сорочці помаду залишила, написувала і дзвонила йому ввечері, не соромлячись дружини. Як тут не впізнати? Я не виправдовую зятя, але, гадаю, він теж не думав, що так підставиться.

Дізнавшись про зраду чоловіка дочка Світлани Петрівни якийсь час була збентежена: чоловік вибачався, клявся, що більше ніколи. Та й багато всього було: у жінки кохання, дитина маленька, квартира, яка купувалась навпіл.

— Дочка навіть думала, що чоловіка простить. Але в плани Юлі та її матусі це не входило. Як згадаю, так здригаюся…

Вибачити чоловіка у доньки Світлани Петрівни не було жодного шансу: коханка чоловіка чатувала на її будинку, погрожувала, влаштовувала скандали, заявляла, що вона в положенні, зі своєю матір’ю погрожувала влаштувати жінці “веселе” життя, якщо та не звільнить місце по-доброму.

Чоловік намагався стримувати свою коханку, але незабаром та приголомшила його новиною, що знайшла чоловіка, котрий “насправді” є батьком його із дружиною доньки. Як вважає Світлана Петрівна, когось найняли, почали розпускати брудні плітки, дочка не витримала теж, пішла до матері, на “очні ставки” з уявним коханцем відмовлялася йти, вважаючи все це маренням.

— Подала на розлучення, на поділ квартири, на аліменти, – продовжує Світлана Петрівна. – А колишній зять подав на заперечення батьківства. Юля ця вже була при надії, але пізніше. Два тести на батьківство у двох незалежних лабораторіях батьківство підтвердили, квартиру розділили і дочку із онукою я відправила до своєї сестри. Ну, просто не було їй тут жодного життя. Містечко маленьке, а історія вийшла довга та гучна.

Світлана Петрівна сама планувала переїхати після виходу на пенсію, але так і не зібралася. Колишній зять одружився, все якось заспокоїлося. Жінка вийшла на пенсію, але довго не просиділа вдома, влаштувалась до готелю адміністратором. Готель за містом, їздить корпоративний транспорт, доба через три роботи, є час з’їздити до дочки в інше місто.

У дочки все склалося, 2 роки тому вона вдруге одружилася, здала свою однокімнатну квартиру, переїхала з донькою до нового чоловіка, зараз замислюються про другу дитину. Новий зять пристойно заробляє, добре ставиться до дитини дружини.

-І ось, чергувала я того дня, тільки заступила, час – годині 9 вечора, а до нас приїхала парочка. Чоловіка я не знаю, а жінку дізналася і в осад випала – це ж Юленька. Окуляри в половину морди обличчя темні, якась кепка, але це вона! А поруч пузатий гаманець на ніжках, котрий зовсім на мого колишнього зятя не схожий.

У колишнього зятя Світлани Петрівни з Юлією син, квартира, звичайна родина, якщо не пам’ятати обставини їхнього одруження і те, що з першою дочкою чоловік тепер зовсім не спілкується. Юлія чи то не впізнала Світлану Петрівну, а роки минули. Чи думала, що жінка не впізнала її саму.

— Та й не очікувала вона мене бачити, ми з нею різними вулицями ходимо, я перестала до куми їздити через те, що вона живе недалеко від того будинку, де мій колишній зять з цією дівкою влаштувався, – каже Світлана Петрівна. – Я потім камери переглянула – наче вона.

І ввійшли вони, тримаючись за руки.

— Копію запису зробила?

— А як же, – каже Світлана Петрівна. – Попросила системника нашого, презент йому за це купила. І як увійшли, і як за 3 години вийшли!

— Загалом, – посміхається подруга. – Зятю бумеранг прилетів? Не на тій дитині він тест на батьківство робив. І ти мовчиш? Та я б на кожному стовпі оголошення розклеїла. І йому на роботу принесла. І не тільки принесла, а на секретарку прислала б, у секретарок зазвичай язики довгі…

— І я б так вчинила, але дочка каже, що не треба. У неї все перегоріло, своє життя. А у колишнього чоловіка дитина маленька, яка ні в чому не винна. Я вислухала, пригальмувала, але обіцянок не робити – не давала. Гадаю. І знаєш, ловлю себе на думці, що я думаю не про те, давати хід цієї інформації чи ні. Я розмірковую, як зробити так, щоб Юля не відкрутилася і сьорбнула ганьби побільше.

— Як зробити болючіше?

— Так. Отака я зла. Я розумію, що там дитина, яка ні в чому не винна. Але ж і моя онука була ні в чому не винна, а Юля розбила сім’ю, виваляла мою дочку в багнюці, позбавила онуку рідного батька. Вже те, що я за 100 кілометрів їду, щоб їх побачити – привід для того, щоб я зараз добре на цій Юлі відірвалась. Та й колишньому зятю дуже хочеться на мозоль наступити, повівся він не по-чоловічому, негідник.

Подруга Світлани Петрівни розуміє киває і радить оприлюднити історію.

А ви? Помстилися б? Спустили б на гальмах? Зло має бути покаране?

Чи не варто ворушити минуле, життя саме всіх покарає?

КІНЕЦЬ.