— Чого розляглася? Йди вечерю готуй!

— Все готово давно. Тобі залишилося тільки розігріти.

— Ти мене не чуєш, чи що? Я по дорозі купив пельмені і хочу, щоб ти мені їх приготувала. Давай, швидше. Попросив же!

— Ні, ти не попросив. Розмовляєш зі мною в наказовому порядку, і мене це не влаштовує!

Світлана була в шоці від поведінки чоловіка. Останнім часом він дуже сильно змінився. Почав поводитися надто вимогливо і місцями навіть по-хамськи. Мабуть, забув, що вона для нього свого часу зробила.

Коли Світлана і Петро тільки познайомилися, у нього були конкретні проблеми з грошима і з роботою. Хоча свекруха стверджувала, що син у неї працьовитий і все це просто тимчасові труднощі. Потрібно трохи потерпіти, і його кар’єра обов’язково піде вгору.

Однак цього так і не сталося навіть через кілька років. Світлана вже почала шкодувати, що пов’язала своє життя з такою людиною.

Адже Петро був абсолютно ні на що не здатний, а тільки продовжував обіцяти дружині прекрасне життя колись у майбутньому і приголомшливий успіх.

Тоді, замолоду, з дурості, вона вважала, що взагалі неважливо, скільки чоловік заробляє. Найголовніше, що почуття щирі, решта — справа наживна.

В підсумку одружилися.

Свекруха теж не розгубилася. Раїса Василівна одразу ж запримітила невістку. Дівчина інтелігентна, з двома вищими освітами, красива. Що ще для щастя потрібно?

«Ні, таку точно упускати не можна, і треба зробити все, щоб вона з моїм Петром залишилася. Першим ділом, справлю на неї хороше враження. А що? Усі свекрухи стерви, а їй пощастило!».

З цими думками Раїса Василівна взяла на себе значну частину витрат з організації весілля.

Світлана у батьків грошей на весілля не просила. Навіть незважаючи на те, що вони у неї були успішними підприємцями. Дівчина була переконана, що раз це її рішення, то й платити теж їй.

Шкода тільки, що Петро так не вважав, і на позицію чоловіка слід було звернути увагу ще тоді.

Світлана і Петро познайомилися в університеті на факультеті «Реклама та зв’язки з громадськістю».

— Не розумію, як ти сюди вступив? Ти ж навіть пишеш з помилками, Петю! Ну який з тебе рекламщик?

— Не знаю… Я взагалі поняття не мав, куди мені вступати. Мама порадила йти сюди. З математикою у мене теж туго. А ще вона сказала, що бути рекламщиком — престижна професія. В майбутньому буду добре заробляти і їй безбідну старість забезпечу.

— Але для цього потрібно ще вчитися, отримати диплом і зарекомендувати себе на роботі, — зазначила Світлана.

В підсумку так і не зміг Петро закінчити університет. Наприкінці першого курсу його відрахували, і пішов він працювати в кол-центр.

— Ненавиджу ці дзвінки! Знала б ти, як мене від них нудить! — скаржився Петро дружині.

— Знаю, це все тому, що свого часу ти опинився не на своєму місці. Ось що ти сам любив робити?

— Колись я мріяв стати будівельником, але мати переконала, що це не моє. І взагалі все це небезпечно.

— При цьому ніколи не пізно почати заново. Ти не хочеш піти вчитися?

— Що ти! Страшно починати. Та й вік уже не той. Краще задовольнятися тим, що є… — відмахнувся Петро.

— І далі ненавидіти свою роботу?

— Кинь, так багато хто живе, і нічого.

Тут Світлана зрозуміла, що є те, що у чоловіка добре виходить. Це продавати. Тому вона запропонувала йому пройти курси підвищення кваліфікації. Петро знову відмовлявся, але вона продовжувала наполягати і всіляко намагалася переконати.

Через тиждень Світлані в паніці зателефонувала свекруха.

— Світланко, він кинув роботу. Ти уявляєш? Зовсім збожеволів! Забив собі в голову, що повинен закінчити якісь сумнівні курси!

Тут вона почула, як чоловік увійшов до квартири.

— Так, звичайно, я з ним поговорю. Він буквально щойно прийшов. Не переживайте, ми все вирішимо.

Світлана уважно подивилася на Петра.

— Що все це означає? Петю, ми з тобою так не домовлялися. Коли я говорила про курси, то мала на увазі, що ти будеш проходити їх паралельно. А ти чомусь вирішив звільнитися з роботи.

— Так, мила, вибач, що не сказав. Все це так спонтанно вийшло. Розумієш, я хочу повністю зануритися в нову сферу діяльності.

Світлана важко зітхнула. Вона прекрасно розуміла, до чого хилить її чоловік.

— Робота тобі ніяк не заважає, і навчання ти спокійно можеш проходити вечорами. Ледарів у своєму домі я не потерплю!

— Ну, зрозумій. Мені важливо повністю зосередитися на цій справі, а на роботі мені всі нерви вимотують. В підсумку приходжу, і настрою ніякого немає.

Довелося Світлані погодитися на вмовляння чоловіка. Вона боялася, що той інакше передумає вчитися і все життя буде змушений працювати на нелюбій роботі.

Минуло півроку навчання.

Петро, на диво, вчився старанно. У нього навіть з’явилися перші успіхи і гроші. Щоправда, платили йому небагато. Але найголовніше, що він прагнув змінити професію.

В підсумку Петро почав працювати на півставки. Вистачало йому на дрібниці, і тому був радий. Однак Світлану ця ситуація докорінно не влаштовувала. Адже тепер їй доводилося тягнути сім’ю на собі. Цього разу вже вона звернулася за допомогою до свекрухи, але ніяк не очікувала від неї подібної реакції.

— У сенсі, він не правий? Мій Петенька все робить абсолютно правильно. Подумати тільки, закінчив курси і прагне до своєї мети. Ти думаєш, цьому його там навчили? Ні, у мого хлопчика є хист. Може, він майбутній мільйонер?

— Скажете теж… — закотила очі Світлана.

— А не треба в ньому сумніватися, — заперечила Раїса Василівна.

Причому стало прикро подвійно, що свекруха не оцінила старання Світлани.

Адже тільки завдяки їй Петро освоїв нову професію.

Потім справи у чоловіка справді пішли вгору, тому що на поточному місці роботи його підвищили.

— Петю, можливо, не варто так розтрачуватися і краще відкладати?

— Навіщо? Я ще зароблю! — лише відмахнувся той.

— Але ти ніколи не знаєш, що чекає тебе попереду. Накопичення в будь-якому випадку повинні бути.

— Ой, перестань вже занудствувати. Я тепер завжди буду так заробляти і навіть більше. А ти мені просто заздриш, тому що у мене тепер зарплата в кілька разів більша за твою.

Далі стало ще гірше.

Петро перестав допомагати по дому і навіть посуд не міг за собою елементарно помити. Виправдовував все це тим, що тепер він головний годувальник у цій родині, і дружина йому в ніжки зобов’язана вклонятися.

Тож нехай робить свою роботу по господарству мовчки і зайвий раз не обурюється.

— Чого розляглася? Йди вечерю готуй!

— Все готово давно. Тобі залишилося тільки розігріти.

— Ти мене не чуєш, чи що? Я по дорозі купив пельмені і хочу, щоб ти мені їх приготувала. Давай, швидше. Попросив же!

— Ні, ти не попросив. Розмовляєш зі мною в наказовому порядку, і мене це не влаштовує!

Світлана була в шоці від поведінки чоловіка. Останнім часом він дуже сильно змінився. Почав поводитися надто вимогливо і місцями навіть по-хамськи. Мабуть, забув, що вона для нього свого часу зробила.

Потім з’ясувалося, що Петро мав звичку родичам допомагати. Причому спочатку стверджував, що дає в борг. А потім виявилося, що жодних боргів і не було.

Він погодився допомагати просто так. Достатньо було один раз свекрусі розповісти про успіх свого сина, так родичі присмокталися, як п’явки.

— Ти дограєшся і залишишся ні з чим. Досить вже марнотратства займатися. А родичам передай, щоб за коштами жили!

Через місяць Петро застудився і був змушений піти на тривалий лікарняний. Це, звичайно ж, відбилося на бюджеті сім’ї. Але ще більше його вразила реакція родичів.

— У сенсі, дати грошей не можеш? А платити я за приватну школу чим буду? — обурювалася його сестра.

— Вибач, допомогти не можу.

— Дуже підставляєш, Петю. Доведеться моїй доньці через тебе ганьбитися і ходити в боржниках.

Тут уже Світлана не витримала і вирішила все висловити нахабним родичам. Через що посварилася і зі свекрухою, в тому числі.

— Не можна бути такими егоїстами. Я Петю не так виховувала, а ти на нього погано впливаєш.

— Досить уже! Вашому Петі зараз самому допомога потрібна, турбота і догляд.

— Ну ось і доглядай, раз ти дружина. А у фінансові питання не лізь.

Світлана вже нічого не хотіла слухати, але з чоловіка взяла обіцянку, що тепер ніякого марнотратства. А родичі нехай самі думають, як їм жити, адже він їм нічим не зобов’язаний.

Петро погодився. Тому що зміг подивитися на цю ситуацію по-іншому і зробив правильні висновки.

Ця історія є яскравим прикладом того, як роль та відповідальність у стосунках можуть змінюватися з часом. Вона показує, що іноді людині потрібен “холодний душ”, щоб усвідомити свої помилки та переглянути цінності.

Як ви вважаєте, чи варто було Світлані раніше зайняти більш жорстку позицію щодо поведінки Петра та його родини?