Увечері зателефонувала свекруха: поговорити хотіла з сином, але, оскільки його не було, вирішила порадувати Ганну, невістку, оскільки це стосувалося їх обох.

Свекруха вирішила їх на свято запросити:

– У суботу приходьте, у Христини день народження, рік виповнюється племінниці вашій! Так що чекаємо!

– Ну так, звичайно, ми приїдемо, – без особливого ентузіазму відповіла Ганна, – завтра зайду, куплю подарунок… Чи ви щось конкретне хочете?

Вона, звичайно, очікувала, що відповідь, швидше за все, шокує її, але вона просто заклякла!

– Ні, нічого особливого не купуйте, ну, іграшку якусь яскраву! Але взагалі ми грошима чекаємо і, озвучена сума викликала нервовий сміх…

– Куди ж на рік таку суму? – Здивувалася Ганна.

– Ну як же, молода сім’я, довгоочікувана дитина. Та й що ви там подарувати хотіли? А їм гроші зараз конче потрібні, диванчик для Христини купити, ще там дещо…

– Добре, я скажу Сергію, ми подумаємо про це. Зайвих грошей, самі розумієте, і в нас немає, і вона поспішила закінчити розмову. Бо знала: не можуть вони подарувати й половини запрошеного!

Спочатку сказане Надією Федорівною мало не змусило істерично розсміятися, а потім так само істерично заплакати, бо прикро було за чоловіка, та за свою доньку Оленку.

За себе – так уже, за залишковим принципом, вона начебто в цій родині збоку. А Сергій все ж таки син рідний Надії Федорівні, Олена – онука. А ось ставлення до своїх дітей у свекрухи різне, та й до онучок, відповідно, теж.

Тетяна, старша сестра Сергія, та мати Христини, була маминою улюбленицею, здебільшого через те, що «Їй же, бідолашній, так у житті не щастило!»

Невезіння виражалося здебільшого в тому, що з юності вибирала вона не тих кавалерів – всі її кидали, обманювали…

До тридцяти років зачепилася за одного – начебто і багатого, і впливового… але одруженого! Однак надія, що він, нарешті, покине свою дружину, природно, «стару і хвору», і одружиться з Тетяною – хоч би заради позашлюбної дитини, все ж таки залишалася, бо в його колишній родині дітей не було!

А тут все ж таки донька… І він, цей татусь, справді не відмовлявся: і гроші давав, і заходив, провідував. Але Тетяна все одно була «бідолахою» – одинока мати, а як же!

І спроби заманити недолугого татуся «в сім’ю» донькою виражалися в тому, що обох «дівчаток» Надія Федорівна намагалася утримувати «за вищим розрядом», щоб цей батько, приходячи, бачив їх ошатними, гарними, та щасливими.

Може, звісно, ​​й інші причини були у матері, щоб дочку любити більше за сина, – невідомо. Але різницю у відносинах до своїх дітей вона навіть не намагалася приховати.

Сергій та його сім’я були навіть не на других ролях, – вони взагалі мали іншу роль! Наче він не син, а та людина, з якої можна щось взяти. Ну а його дружину та дочку можна і не помічати зовсім!

Оленці, наприклад, на третій день народження подарували коробку олівців:

– Ми ж у вас на святі не були, не пригощалися, то вирішили не витрачатися! – так Надія Федорівна пояснила таке скромне підношення.

– А чому ж на свято не приїхали?

– Бо у Тані були справи, і пенсія лише через три дні, що ж я з порожніми руками поїду! – Ось таке пояснення.

А тепер вони з Сергієм мають на перші роковини племінниці меблі оплачувати… І головне – свекруха зовсім не вважає, що в цьому є щось не правильне!

Вона і це пояснювала цілком, зі свого погляду, логічно:

– У Оленки і мати, і батько, а у Христі тільки мама!

Ганна вже шкодувала, що відповіла на той дзвінок, – ось як тепер Сергію розповідати про це запрошення на свято віку?

Це ж, по суті, як плювок в обличчя, зайве нагадування про те, що Тетяна та Христя – кровиночки, а він…

Втім, Ганна небезпідставно підозрювала, що справа в ній. Не вважала Надія Федорівна її гідною партією для свого сина!

Ні, в очі нічого не говорила, але це відчувалося. Інша справа донечка, – усі кавалери в неї були з найвищого світу!

– Перший, у роки їх із Тетяною юності, був просто «мажором», чиїмось там синком, – він Таню кинув, з іншою одружився, сам у політику пішов, навіть по телевізору його показують!

– Тобто все ж таки відома людина, «і досі, напевно, Таню любить», – зітхає Надія Федорівна.

Потім якийсь музикант був, Таню карав, але, теж від кохання, напевно, бо після того, як розійшлися, начебто спився:

– Не переніс розлуки. Ось тільки з ким? Одночасно з Танею в нього багато таких же було…

– А Сергійко що, – навіть вищої освіти не здобув, простий роботяга, одружився з вихователькою дитячого садка, – сміх, та й годі! Що з таким церемонитися. Так Ганна розуміла такий стан справ, та так, мабуть, і було.

Звісно, розмову вона передала. Вже після вечері, – він пізно прийшов, стомлений, шкода було одразу його приголомшувати такою звісткою. Потім, побачивши, що він заспокоївся та відпочив, розповіла.

– Вони там збожеволіли, чи що? І що ти відповіла?

– Та нічого, вибач… Я розгубилася! Просто не знала, що сказати, обіцяла, що прийдемо.

– Ну так, а відмовляти я повинен? – пробурчав чоловік.

– Я й сама можу, але розгубилася в перший момент! Як вони не розуміють, що такої суми ми просто не потягнемо? І вже ти пробач, але я б і за наявності не дала. Вони нам ніколи нічим не допомагали, а ми чому маємо?

– Ти маєш рацію… Я сам усе скажу, не хвилюйся. Диванчики їм подавай, ще щось… На три роки ми що маємо дарувати – яхту? Особняк?

Ганна зітхнула і поцілувала чоловіка, – у такі моменти їй було так шкода його, наче він був її дитиною! Ну чи не її, а просто хлопчиком, занедбаним та не любим матір’ю. А він любив свою маму!

Завжди хвилювався за її здоров’я, йшов до неї, – завжди квіти, подаруночок якийсь, хоч дрібничка, але приносив.

Дзвонив завжди перший, а вона – якщо тільки у справі. Або з проханням… А найчастіше – з наказом! Ось, як сьогодні. Зателефонувала, впевнена, що вони якось напружаться, але виконають.

Як відбувалася розмова Сергія з матір’ю, Ганна не знала, – він, мабуть, з роботи дзвонив, вранці, а вдень свекруха передзвонила їй…

– Ну що, надула Сергію у вуха? З матір’ю його вирішила посварити, від сестри відлучити? Ти хоч розумієш, що робиш! – обурено вигукувала Надія Федорівна. Ганна, звісно, ​​розуміла, про що мова, але що вона могла відповісти?

– Надія Федорівна, ця сестра сама йому за всі роки нашого спільного життя жодного разу не зателефонувала, не привітала, не відвідала, коли він у лікарні лежав…

– Ах ти погань… Тепер усе нам пригадаєш, так? Це наші справи, сімейні, хто кому дзвонить, хто скільки дарує, ти тут взагалі ніхто!

– Так, у вашій родині я ніхто. А ви – ніхто в моїй! І мій чоловік не повинен утримувати сестру та племінницю! Ми на ваше свято не прийдемо, гроші вам на картку перекажемо.

– Не в тому обсязі, звичайно, а вдесятеро менше. На дитячий диван вистачить, я дізнавалася, – випалила Ганна і повісила слухавку.

Їй було страшно. Як це позначиться на її сімейному житті? З нею свекруха точно більше розмовляти не буде, але із Сергієм… І розмови ці невідомо, до чого приведуть…

– Ах, тобі дружина дорожча за матір?! – дуже ясно уявляла вона слова Надії Федорівни. А якщо вона ще й розплачеться? Маніпулятор вона знатний! Тож Ганна буде у всьому, що відбувається, винна?

Зважаючи на все, свекруха сподівалася саме на це, – що вдасться виставити невістку в самому непривабливому вигляді.

Але й Сергій, мабуть, проживши з нею п’ять років, оцінив переваги життя у своїй родині на становищі господаря, та дорослого чоловіка.

І перетягнула його дружина на свій бік, «відлучивши» від матері та сестри… При наступному дзвінку Надії Федорівни він однозначно заявив, що ні на яке свято вони не прийдуть, і запрошену суму подарувати не зможуть.

– Я перекажу тобі на карту п’ятсот гривень, для однорічної дитини це цілком достатньо. У Христини батьки є, а в мене своя дочка. Оленою звуть, якщо ти забула!

– Ну, дивись, дружин і дочок у тебе може бути скільки завгодно, а мати одна! А я й відмовитися від тебе можу! – тремтячим від люті голосом сказала мати.

– Та пізно. Це ще у лікарні треба було зробити! – відповів син і повісив слухавку.

Він був упевнений, що це ще не кінець: мати ще неодноразово зателефонує зі своїми вимогами та образами на адресу його дружини, але вже зрозумів, як дати собі раду, – звести спілкування до мінімуму.

Мати, звичайно, може від нього відмовитися, але ж і в Тетяни незабаром день народження. Тож мовчанка буде тривати не довго, але, як відмовляти – він знає достеменно!

Пишіть в коментарях свої думки з цього приводу. Чи слушно вчинили син з невісткою? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.