»Ні ні Ви — святі. Бачили ми, яку дочка виховали » — заявили нам свати. Як же тепер жити з таким ставленням?

 

Оксана, потрапивши в чужу сім’ю після одруження, як не старалася, не могла звикнути до нових порядків. Тут всім заправляла свекруха. Звичайно, мала на те право, бо ще молода, забезпечена, повна сили і планів на майбутнє. Син у всьому слухався матері. Виходить, і невістці то Бог велів.

Оксана і не проти, якби новоспечена мати не втручалася в кожну дрібницю їхнього життя. Що одягати, з яким подарунком йти до друзів, коли якраз в пору засміятися, а коли сумувати Здається, все було під контролем. Пройшов рік, але нічого не змінилося. Оксана, привчений з дитинства до самостійності, ініціативна й енергійна (в класі, в технікумі була серед лідерів і активістів), прагнула зробити їх з чоловіком кімнату такий, як вона хотіла.

Обережно поділилася планами зі свекрухою. Що тут зчинилося! Якби знала- Ще зовсім рано тобі керувати в моєму домі, — сказала свекруха. — Чого ти хочеш від цієї кімнати? Нещодавно капітально відремонтували. Зайві гроші витрачати?- Грошей ми у вас не будемо просити. Самі все владнаємо.- Не смій перебудовувати ці стіни! Без моїх рук тут жоден камінчик не ліг!

Можна подумати, що будувала будинок тільки вона, а всі інші байдики били! Оксана помовчала, закрилася в кімнаті і до вечора з неї вже не виходила. А свекруха ніяк не могла заспокоїтися. Ще довго говорила, — ймовірно, сама з собою, — доводячи, що зараз вона-найголовніша тут.Отже, день проходив за днем, і ніхто більше не намагався висловлювати свої «проти» або проявляти ініціативу. Все вирішувала одна особа. За всіх: і за свою сім’ю, і за синівську.

Оксана і після народження дитини вважала себе зайвою в сім’ї чоловіка. Той бачив, що дружину гнітить обстановка в будинку, але і матері суперечити не міг. Чи не навчився. Оксана запропонувала щось придумати з власним житлом: мовляв, її батьки допоможуть, хай буде своє гніздечко, де вона буде відчувати себе господинею. Але чоловік нехтував її пропозиціями- Мамин синочок! — кинула зле. — Жодної власної думки! Що, все життя думаєш за мамину спідницю триматися?У відповідь — мовчання. Тільки брови сіпнулися від подиву: і де ти, дорога, так навчилася говорити?

Оксана зрозуміла, що саме це він хотів запитати, і відповіла на питання, що зависло в повітрі:- Від твоєї мами! Чого-чого, а цього навчилася.Зібрала хлопчика — і до своїх батьків. Ледве з роботи не звільнили. Добре, мати спохопилася. Переступила поріг рідної домівки-від хвилювання аж подих перехопило. Дитинством повіяло з кожного куточка.Старі фотографії на стіні, серветки, їх вишивали разом з матусею довгими зимовими вечорами (років і років їм від народження), на кожній поличці в шафі, під горщиками з вазонами.

А там навіть квіти не ростуть, — сказала, тамуючи сльози. — Скільки не садила, а вони соткнутся з землі, трохи позеленеют і в’януть.- Мабуть, світла мало, — тихо відповіла мати, хоча знала, що не те у дочки на умі.Мало світла і тепла. І все.Візит з свекрушіного будинку не забарився.- Ви думаєте, що все так просто? — ще з порога почала. — Як хочете, а дитина теж наш.Оксані аж погано стало від того крику.-Не кричить — ка, свахо, — спокійно мовив батько. — Це у себе в будинку можете, а у нас не треба. Не звикли ми

— Ні ні! Ви-святі. Бачили ми, яку дочку виховали.Тиша. Важка, густа, тягуча.- Може, ти, зять, щось сказав би? Той тільки плечима знизав. Заплакала дитина, прокинувшись від шуму і суєти в сусідній кімнаті. Його галаслива бабуся засюсюкала до малого: мовляв, бачиш, яка в тебе мама погана, зібрала малого від батька рідного, заховати хотіла, але вони цього не допустять. Чи не допустять, щоб хлопчик ріс без батька і повноцінної сім’ї. Мама ж тільки себе любить, а майбутнє дитини її, напевно, не обходить, бо не знає, як це воно — самій сина на ноги ставити.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩