– Я вас зовсім не розумію: на цю квартиру ми з Пашею самі заробляли гроші, самі справно платили іпотеку, самостійно її і закрили.

Чому ви зараз повинні отримувати в ній частку? Ви до чого тут? Вибачте, звичайно, але вам не соромно?!— з обуренням у голосі заявила Альбіна, відстоюючи свою правоту в жорсткій сімейній суперечці.

– Це наш син! Все, що належало йому, має стати нашим. Ми вступимо в спадщину і отримаємо частку від цієї двокімнатної квартири, навіть не сперечайся. Даремно що, ми його вирощували, годували, вчили?…

…З Пашею Альбіна познайомилася в магазині. Вона працювала продавцем-консультантом у відділі чоловічого одягу, до неї чоловік і підійшов з проханням підібрати йому костюм.

– Нещодавно влаштувався на роботу, а там дрес-код. Потрібно щось підібрати, а сам я не можу, ніколи такого одягу не носив, навіть і не уявляю, що вибрати.

Альбіна із задоволенням допомогла молодому чоловікові, порадила, на чому можна заощадити, а що потрібно брати найкращої якості.

Покупець пішов з магазину задоволений, правда вже наступного дня повернувся.

– Вам щось не підійшло? — запитала Альбіна.

– Ні, ні, не переживайте, все в порядку.

Я просто хотів ще раз вас побачити, — зізнався хлопець.

Цього дня він запросив дівчину на побачення, потім вони зустрічалися знову і знову, а вже через кілька місяців розписалися.

Весілля відсвяткували скромно, вирішивши не витрачати багато грошей на нікому не потрібну красу і надмірності:

– Краще витратимо зекономлені гроші на перший внесок! Якраз назбираємо його приблизно за рік і зможемо брати іпотеку! – планував наречений.

На урочистості гостей було небагато, тільки кілька друзів, батьки Альбіни, які приїхали з села, а також батько з матір’ю Паші.

Останні, до речі, були проти одруження сина:

– Павло, але вона ж тобі зовсім не пара. Подивися, якась продавчиня з магазину?! У тебе така посада перспективна, таке майбутнє. – казала мати.

– А вона буде тягнути тебе н дно! Синку, ну невже ти не міг знайти гідну жінку? Самостійну, забезпечену? У крайньому випадку, дочка багатих батьків підійшла б! – підтримував дружину тато.

– Мамо, тато, давайте, ви не будете втручатися в моє життя. Ви не знаєте Альбіну так, як знаю її я. Вона – моє майбутнє, тільки з нею я хочу жити.

Після весілля молода пара деякий час жила в орендованій квартирі.

Батьки дружини поїхали до себе, в село, запрошували в гості наступного літа – купатися в лазні і озері, відпочивати, ласувати овочами і ягодами прямо з грядки.

А з батьками Паші молода сім’я майже не спілкувалася: свекри так і залишилися незадоволені вибором сина.

У них була ще й дочка, нареченого для якої вони вибирали самостійно, тому з ними зустрічалися частіше.

– Альбіно, уявляєш, мені сестра сьогодні дзвонила, батьки їм на весілля обіцяють подарувати квартиру! Ну, як так можна: навіщо дітей розділяти грошима? Нам подарували кухонний комбайн, а Світлані – квартиру. Де справедливість?

Подарункові кошики

– Ой, та, годі, Павло, не переживай! Нехай дарують, що хочуть, а на квартиру ми і самі заробимо, зате нікому нічим зобов’язані не будемо.

Наступного року молоді старанно працювали. Їм вдалося накопичити на перший внесок і взяти в іпотеку довгоочікувану двокімнатну квартиру, оформили її у спільну власність.

Альбіна непогано просунулася на роботі, а через деякий час її керівниця зібралася виїжджати за кордон і продавати бізнес, запропонувала дівчині купити магазин в розстрочку.

– Коханий, це такий шанс! Ми просто не можемо його втратити! Ось тільки відразу потрібно віддати досить велику суму. Може у твоїх батьків позичимо? Своїм я вже дзвонила, вони дадуть дещо, але це не покриє і половини.

– Альбіно, ти ж знаєш, як мої батьки прагнуть нам допомагати. Та я все одно подзвоню сьогодні, раптом вийде вмовити.

Однак батьки Паші не погодилися фінансово допомогти молодим:

– Тато, я віддам вам все, що позичив. Просто саме зараз вільних грошей зовсім немає, а вони дуже потрібні.

– Ні, синку, ти ж знаєш, що скоро весілля Світланки, туди стільки фінансів потрібно вкласти! Ми не можемо тобі нічого позичити.

– А що це ви у весілля сестри вирішили вкластися? Мені ніяк не допомагали.

– Ну, вона ж дівчина. А ти чоловік, повинен сам забезпечувати всі свої бажання. Тому розбирайтеся самі, у нас вільних грошей зараз немає.

Незважаючи на відмову батьків, чоловік все-таки зумів знайти вихід із ситуації, і Альбіна з Павлом  стали власниками непоганого бізнесу.

Через кілька місяців Альбіна дізналась, що носить дитину під серцем. Виносила, подарувала чоловікові сина, назвали хлопчика Сергієм.

Жінка працювала і під час декрету, і після, Павло брався за будь-який проект, часто сидів в офісі до ночі.

Такими стараннями пара змогла заробити достатньо грошей і достроково закрити іпотеку.

Без щомісячних внесків жити стало набагато легше. Тепер молода сім’я могла поїхати у відпустку, побалувати сина, купити машину.

Про власний автомобіль Павло мріяв вже давно:

– Альбіно, ну, нарешті моє бажання здійсниться! Я вже втомився мотатися на роботу то на автобусі, то на таксі. Ось трохи підкопимо і візьмемо, неодмінно, джип, щоб коней під капотом побільше було!

– Нічого собі у тебе запити! – посміхалася дружина, – а досвіду водіння вистачить для керування такою машиною?

– Ну, звичайно, не переживай. Мене дідусь вчив водити, ще на Ниві, я з ним і до іспиту в автошколі готувався, здав. І пізніше, в універ на його машині їздив на навчання. Тільки після того, як дідуся не стало, батьки машину у мене забрали, продали, довелося знову звикати ходити пішки.

Приблизно через пів року, завдяки хорошим заробіткам чоловіка і дружини, у пари вийшло купити той самий джип, про який мріяв Павло.

Чоловік від щастя просто на крилах літав, у вільний від роботи час він не відходив від машини.

Постійно щось в ній покращував, купував килимки, датчики, реєстратор, антирадар, чохли на сидіння і багато інших дрібниць.

Сім’я навіть встигла з’їздити на новому авто на море, в Миколаївську область.

Час провели просто чудово. Багато каталися по гірках, човнах, відпочивали біля води, навіть їздили в сусідні області вздовж узбережжя моря .

Біда прийшла несподівано: якось увечері, коли Павло повертався додому в дощову погоду, він зіткнувся з машиною, яка вилетіла на зустрічну смугу і миттєво пішов з життя…

Так, в одну мить, Альбіна стала вдовою, а Сергій залишився без батька.

До Альбіни відразу приїхали батьки, підтримували, як могли, були поряд на прощанні і поминках чоловіка.

А свекри, навпаки, намагалися зробити Альбіну винною в загибелі сина:

– Це ти в усьому винна! Пішки ходити не хотіла, машину тобі подавай! А ми не дарма у сина забрали дідову машину, знали, що швидкість до добра не доведе! – казав свекор.

– Так ні ж, ти дозволила йому купити цей джип, спеціально, напевно, щоб він скоріше його в могилу звів. Дочекалася тепер, можна і нового чоловіка шукати?! – зі злістю додала свекруха.

Альбіна, розуміючи горе батьків, які втратили сина, не стала скандалити і сперечатися.

Просто поступово звела все спілкування свекрухи і онука нанівець.

Сама вона їм більше не дзвонила, тільки могла привітати зі святами в месенджері.

Свекри дали про себе знати, коли Альбіна про них вже і думати забула. ​

​Була осінь, вона з сином недавно повернулися з села, гостювали на канікулах у бабусі з дідусем.​

​Свекруха з’явилася в гості без запрошення.

Альбіна по її виразу обличчя відразу зрозуміла, що розмова буде неприємною:​

​– З’явилася, нарешті! Вже вкотре до тебе заходжу, а вдома весь час нікого немає. Чоловіка тільки-но не стало, ще земля на могилі не осіла, а вона вже поїхала кудись відпочивати, ще й дитину за собою потягла. Де ти тинялася, безсоромна?! Негайно відповідай!

– Не ваша справа, де я була і що робила. Навіщо ви прийшли?

– Грубіяниш? А раніше по-іншому з нами розмовляла, коли вам то на одне, то на інше гроші потрібні були. Швидко ж ти нашу доброту забула! Ну, та, добре, ще подумаєш, як зі мною варто було б розмовляти!

Ми з чоловіком ходили до нотаріуса, заявили свої права на спадщину сина, тож май на увазі, вашу квартиру скоро будемо ділити!

– Як це ділити? Та тут же ваших грошей ні копійки не вкладено? Ми з чоловіком самі все накопичили, самі й іпотеку виплачували. Вона тепер тільки моя і Сергійкина, що за дурниці?

– А закони ти знаєш? Загинув мій син, значить і я, і чоловік є його спадкоємцями. Ще не вистачало тобі залишати щось! Щоб ти потім собі нового чоловіка знайшла і приспівуючи жила в квартирі, на яку мій синочок гроші заробляв? Не дочекаєшся!

Альбіна відразу зателефонувала своїй подрузі, їй потрібно було з кимось порадитися:

– Машо, ну ти уявляєш, що вони придумали?! Частку їм у квартирі сина подавай! Самі живуть у трикімнатці, ні в чому не мають потреби, та й грошей у них кури не клюють! Молодшу дочку ось як забезпечують.

Їй влаштували весілля, у подорож з чоловіком відправили, житло їм купили і далі підкидають грошенят, фінансову допомогу, мовляв, надають молодій родині.

А нам жодного разу назустріч не пішли! Звертались до них кілька разів, і то в борг, так відмовили!

– Так, подруго, ситуація, звичайно, так собі. Ну, спробуй з ними по-доброму домовитися. Що ж вони звірі чи що?

Довелося Альбіні наступити на горло своїй гордості і йти до свекрів.

Зустріли її холодно:

– З’явилася? Щось після втрати чоловіка ти не приходила, і онука від нас відвадила. А як зрозуміла, що житло ділити треба, так відразу і прибігла?

– Я не сваритися прийшла, а спокійно поговорити. Прошу вас зрозуміти, чому я не хочу вам віддавати частку в цій квартирі. Вона куплена на мої і Павла гроші і належати може тільки нашому синові. Та й на що вам ця частка? Не будете ж ви там селитися і продати навряд чи зможете.

– Та не потрібна нам ця частка, а ось успадкувати за своїм сином ми хочемо, щоб тобі, дорогенька, дісталося менше. Знаємо, що це ти нашого сина на той світ загнала, змусила його цю машину купити, щоб перед подругами хвалитися? Ось і отримаєш за скоєне по заслугах!

Говорити зі свекрами і намагатися мирно вирішити проблему було марно.

Тоді Альбіна вирішила йти до юриста:

– Не переживайте, Альбіно Вікторівно, все вирішується, – радила їй юрист, – дивіться, ми виділимо подружню частку.

Тоді половина квартири поділиться відразу між усіма спадкоємцями: це ви і ваша дитина, а також батьки чоловіка.

Вони отримають всього одну чверть від загальної площі житла, а це мізерно мало, і вам ніяк не завадить.

Так і вчинили: адже по-доброму домовитися зі свекрами не вдалося.

Після всіх розглядів вони отримали одну четверту, зробити з якою, дійсно, нічого не могли.

Насолити невістці не вийшло, довелося продавати цю частину майна Альбіні, але вже за смішною ціною.

Тепер жінка могла спокійно жити з сином у квартирі, що залишилася від чоловіка, і не переживати про те, що їх звідти виженуть.