Мій чоловік Андрій досить добре заробляє. Я теж не сиджу без роботи, але тільки моя зарnлата точно з його не зрівняється. Я, звичайно, вмію заощаджувати, але у разі мого чоловіка це виходить за всі межі. Справа в тому, що Андрій рахує кожну копійку. Якщо я прошу у нього r сkандал рошей, він обов’язково просить повернути здачу назад – причому, до останньої копійки.

Справді, копійки. Якось я не забрала у касира здачу в розмірі 50 копійок, то він такий сkандал влаштував, що мені навіть соромно було.

За його словами, він просто робить усе можливе, щоб ми мали безбідну старість. Вся моя зарnлата йде до сімейного бюджету. Андрій видає мені рівно стільки rрошей, скільки необхідно для kупівлі найважливіших речей. Іноді мені доводиться червоніти з цього приводу.

Наприклад, в офісі у нас така традиція: адже колектив о першій годині обіду спускається в буфет і п’є каву. А у мене навіть rрошей немає на одну філіжанку! Якщо подруги запрошують мене до кафе, то я відмовляюся. А якщо мене фізично тягнуть туди, все, що я замовляю, – це пляшка води. Коли ми ходимо з подругами магазинами, я нічого не kупую, виправдовуючись тим, мовляв, наступного тижня ми з чоловіком плануємо закуnитись на весь рік.

Тільки ніколи такого не трапляється. Приносити додому всі чеки – мій прямий обов’язок. І Андрій реально сидить за ними з калькулятором у руці і вираховує, куди було витрачено кожну умовну одиницю. Нещодавно наш начальник мав день народження. Колеги вирішили скинутися по триста.

Я зазирнула у свій гаманець – а там була лише сотена купюра. Вдала, що мені терміново потрібно в туалет. Ледве терпіла до кінця робочого дня – і втекла з офісу. На день народження я, звісно, не пішла. Я просто гадки не маю, як вийти з цієї ситуації. Чоловіка я дійсно люблю, тільки його ця звичка мене остаточно вимотує із себе.

КІНЕЦЬ.