Світлана чекала чоловіка з роботи, а він затримувався. Задзвонив телефон, і Світлані стало тривожно, вона подумала, що щось трапилося. На іншому кінці дроту говорила незнайома жінка.

Вона повідомила, що у чоловіка Світлани kоханка, що він зараз проводить із нею час, тому й затримується. А потім повернеться і, як ні в чому не бувало, проведе вечір із дружиною. Світлана не розуміла, що відбувається.

Трубку кинули, а вона ще довго стояла, як у ступорі. Як може її kоханий чоловік так з нею вчинити? Від звуку дверей вона здригнулася. Додому повернувся чоловік із величезним букетом троянд. Вона подумала про себе, невже він так добре вдає?

Чоловік одразу помітив, що з нею щось відбувається.

— Тут дзвонила жінка і розповіла мені, що чоловік мені зрад жує.

— Та що ж ти? Адже це не зрада, це просто чоловічий відпочинок.

— Хочеш сказати, що ти мені не зрад жуєш?

— Ні, не зрад жую. Я просто йду до красивої жінки та розслабляюся. Так я почуваюся чоловіком.

— Значить, у нас вдома ти себе чоловіком не відчуваєш?

— Ні, тут я чоловік та батько. І вам завжди від мене щось потрібно.

Щось відремонтувати, то дітей відчитати за їхні вчинки, а ти зустрічаєш мене з халатом, а ця жінка завжди гарно зустрічає мене. Світлана не знала, то сказати. Перед нею була зовсім чужа людина.

Вона навіть не знала, що її чоловік може бути таким. Та ще й виправдовувати свої зради так легко. А якби вона пішла на такий відпочинок, він, як сам заявив, і дня з нею не прожив би.

А йому можна, він же чоловік. А жінка має знати своє місце. А її місце на кухні, поряд із дітьми, поряд із чоловіком. Від образи Світлана заnлакала.

Наступного дня вона поїхала до матері, поговорила з нею і вирішила, що треба роз лучатися.

Мама теж терпіла зра ди чоловіка і страждала за це все життя. Світлана прийшла додому, зібрала речі чоловіка і виставила його з дому. — Кому ти потрібна у свої сорок років? А я маю з ким жити. І що ти скажеш дітям? — Правду, — спокійно відповіла Світлана.

КІНЕЦЬ.