Вона забула сумку в таксі, на задньому сидінні.

Витягла гаманець, такий, знаєте… жіночий, розпухлий від невідомо чого, гаманець. Довго порпалася в ньому, намагаючись згадати, куди цього разу засунула готівку. Розплатилася і…

Пішла задоволена.

Водій помітив сумку на задньому сидінні, коли взяв нового пасажира. Довго чортихався. Відвіз чоловіка на місце, та поїхав назад. Зупинився, вийшов, підійшов до задніх дверей і дістав сумку.

Дорога… Товста і водночас м’яка шкіра. Досить пристойний розмір. Індивідуальне пошиття. Тяжка до чортиків.

Він попросив подумки пробачення у бога і поліз туди. Треба було дізнатися адресу…

Адреси не було. Не було навіть найменшого натяку. Вміст був – набір чого завгодно, на всі випадки життя. Зваживши сумку в руці, він подумав:

– Я не зміг би носити такий тягар цілий день…

Спочатку він просто опитував людей, які виходили з будинків. Це був такий своєрідний апендикс із п’яти досить високих будівель, що утворили щось на кшталт одного великого двору.

Наступного дня він приїжджав двічі. Вранці, сподіваючись зустріти її та повернути сумку, коли вона йтиме на роботу, і ввечері, коли вона повертатиметься додому з роботи.

Звідки йому було знати, що вчора був її перший день відпустки. Вона збиралася провести його, валяючись на дивані та зустрічаючись із подружками.

Вона й таксі взяла для того, щоб за перший день встигнути зробити всі зайві справи. Відвідала п’ять крамниць, трьох лікарів, адвоката та перукаря.

Тому, виявивши зникнення сумки, поїхала саме цими місцями. Подумати про таксі, їй чомусь не спало на думку.

Таксист, зморившись вештатися по під’їздах і бігати за перехожими з важкою жіночою сумкою, сів на лаву і дістав бутерброд.

Сам робив – булочка, а між її половинками, товстий шматок ковбаси. І окремо, у лотку, помідор, огірок та пара яблук.

Він уже майже доніс цю споруду до рота і подумував, з якого боку буде зручніше приступити, коли побачив його бічним зором…

Великий немолодий пес, явно бездомний, стояв зовсім поряд і дивився на бутерброд такими очима… Такими!

Зітхнувши, водій ще раз глянув на свій обід і простяг його псові. Той, не вірячи своєму щастю, верескнув, завиляв хвостом.

Обережно взявши частування, він підійнявся на лаву і, вмостившись поруч із таксистом, став їсти, час від часу вдячно поглядаючи на людину.

Водій дістав помідор, огірок та два яблука. Так і пообідали. Під час їжі він пояснював йому те, що робить і кого шукає.

Так воно й пішло…

Пес чекав на нього і тішився, коли машина під’їжджала. Вони йшли разом квартирами – розшукувати незнайому жінку, яка забула свою дорогу сумочку в машині.

Людина і собака встигли потоваришувати за цей тиждень, і таксист тепер приїжджав сюди вже зовсім не з примусу.

Він спілкувався із новим другом. Чоловік якось не думав, що буде потім, коли це питання вирішиться якимось чином.

Він просто жив ще один день. Йому подобалося працювати таксистом, розмовляти з людьми та роз’їжджати містом…

Псу подобалося, що в нього з’явився друг-людина, яка його ситно підгодовує та охоче спілкується. Йому теж не хотілося, щоб це скінчилося, але…

Рівно через тиждень, сидячи в неділю на одній із лавок, чоловік, перекусивши разом із псом і оглянувши двір, заговорив:

– Тепер ходімо п’ятими поверхами. У мене тут запис є… Хто з нижніх поверхів нам ще не відчинив двері. Усіх доведеться обійти. Зрозуміло?

Пес подивився на людину і, наче, кивнув головою.

– Розумний ти собака, – похвалив його таксист і погладив. – Ех… Якби ти ще міг, понюхати та знайти…

Пес глянув на чоловіка і винно опустив очі.

– Та ти не хвилюйся, – заспокоїв його чоловік. – Я розумію, ти старий, і нюх у тебе зник.

Пес заперечно гавкнув і хитнув головою. Таксист глянув на нього уважно:

– Ану, ну… – сказав він, після чого розстебнув сумку і підніс її прямо до собачого носа.

Пес понюхав недовго, зістрибнув з лави й почав бігати подвір’ям, низько опустивши голову. Потім зробив те саме, піднявши голову вгору.

– Та кинь ти, слово честі! – засміявся водій. – Вистава класна, звичайно, але… Ти мене не переконав.

Пес зупинився і невдоволено смикнув головою:

“Ось ще! – подумав він. – Знайшов складне завдання …”

Після чого побіг в певному напрямку, озираючись на людину. Той скочив і помчав за псом.

Зупинились вони на дев’ятому поверсі одного із будинків. Відпочивши, водій, притулившись до стіни, намагався вимовити фразу:

– То що ж ти, дідько забирай! Тиждень пудрив мені мізки? Чому одразу не показав?

Пес винно дивився на підлогу.

– Злидень ти, злидень… – не злісно лаяв його чоловік. – Ти хоч впевнений, що це ті самі двері, Шерлок Холмс хвостатий?

Шерлок Холмс глянув на водія і ствердно гавкнув.

На дзвінок вийшла приємна з усіх боків жінка. У домашньому халаті. Вона з подивом дивилася на дивну, захекану людину і собаку.

– Вам кого? – спитала вона. – Я тут сама живу. Ви явно помилилися адресою… – Ну а я тобі що казав? Шерлок хріновий! – накинувся дивний чоловік на свого собаку. – Ти помилився.

Але Шерлок підійшов до жінки, обнюхав її й підійшов до сумки, що висіла за спиною водія. Після чого ствердно гавкнув.

– Аааа. Точно! – Зауважив дивний чоловік. – Точно. Що я? Зовсім забувся… На сумочку подивіться, будь ласка. Не ваша?

Жінка ахнула:

– Господи! Це вона. Але як? Звідки? Як ви могли мене знайти?

– Ви її забули в таксі, – пояснив чоловік.

– Он воно що! – засміялася жінка. – А я всі крамниці обшукала, а про вас чомусь не подумала.

– Ви перевірте, – наполягав водій. – Там все на місці. Я вас запевняю. Ви ж пам’ятаєте, що там було?

Жінка замислилася на секунду і зніяковіла.

– Там… Ну, там… Там усяке таке, дуже потрібне. Косметика різна, ножиці, серветки та ще… Ну, багато чого такого…

– Приблизно чотири кілограми всього такого потрібного, – засміявся водій, простягаючи сумку жінці.

– Невже ви шукали мене цілий тиждень, щоб віддати мені цю сумку? – спитала вона й глянула на нього з цікавістю.

– Все через нього, – кивнув чоловік на Шерлока. – Тиждень приховував свої таланти від мене. Мабуть, не хотів, щоб я знайшов вас і припинив їздити сюди. Адже він бездомний.

Шерлок винувато глянув на таксиста. Той погладив його і продовжив:

– Не хвилюйся. Я тебе не кину. Поїдеш до мене жити. Разом, воно ж веселіше? – Запитав він жінку.

Та чомусь змішалася і відповіла зніяковіло:

– Ясна річ… Удвох, воно краще. Але що ви стоїте? Я перепрошую. Заходьте, й не заперечуйте. Я просто зобов’язана пригостити вас і Шерлока теж!

За пів години на столі стояло все, що можна було дістати з холодильника і розігріти. У чоловіка та Шерлока текли слинки, та бурчали животи.

У розпал бенкету зателефонували подруги й повідомили, що чекають на неї в ресторані. На що вона відповіла, що ніяк зараз не може – у неї гість.

І поклала слухавку.

Шерлок дивився на них і “посміхався”. Він уже все вирішив…

Житимуть вони у жінки. Ні, мужик, звичайно, дуже гарний, але… Від неї так пахне котлетами…

Він підійшов і, потершись об неї, ліг поряд.

– Ах ти, зрадник, – засміявся чоловік.

– А ви приходьте до нас щодня, – відповіла жінка. – Провідуйте нас. Будемо разом вигулювати Шерлока.

– Та, мабуть, доведеться, – засміявся таксист.

Але тут у двері подзвонили.

– Хто б це міг бути? – Здивувалася жінка. – Живу я сама, нікого не чекаю.

Дзвонили нахабно та безпардонно, як до себе додому. Чоловік підвівся з-за столу, і вони з Шерлоком пішли до дверей. Собака гарчав і скалив зуби.

– Я відчиню, – сказала жінка.

Вона відчинила двері – троє подруг ввалилися у квартиру з сумками, повними їжі, і застигли на порозі.

Просто перед ними стояв чоловік із занесеною правою рукою, в якій була затиснута повна пляшка.

Зліва від нього сидів собака, який все зрозумів з першої секунди, і тепер принюхувався до вмісту пакетів.

– Чоловіче, сказала одна із подруг, забираючи з його руки пляшку. – Ви знаєте, що біленька призначена для вживання всередину?

Ще через пів години всі сиділи за накритим у залі столом і сміялися, слухаючи розповідь чоловіка про його пригоди із Шерлоком.

– А скільки ви взяли за такі пошуки? – Раптом поцікавилася одна з подруг.

– Що?! – обурився чоловік. – Як ви могли таке подумати?

– Тихо, тихо, тихо… – заспокоїли його всі.

Подруга, яка спитала про ціну пошуків, підморгнула жінці й показала їй руку з піднятим нагору великим пальцем.

– Коротше, так…

– Не втомлюватиму вас описом усього вечора. Можу тільки сказати – Шерлок таки мав рацію!

– Ми тепер мешкаємо у жінки. Збираємося розписуватись. Шерлок перетворився на товстенького, доглянутого пса. Він навіть сам вигулюється!

– Усі сусіди знають його та цю історію. Тому завжди чекають, поки він увійде до ліфта і запитують:

– Тобі на дев’ятий?

– Гав! – Відповідав Шерлок…

І це вся історія! А про що вона, вам вирішувати самим… Ось так!

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.