– Моя мама житиме з нами, – просто з порога, не встигнувши навіть зняти куртку, сказав Кирило.

– Це питання, чи ствердження?

– Іра запитливо подивилася на чоловіка. Будь-який з варіантів її не влаштовував! Жити зі свекрухою під одним дахом вона ніби не прагнула.

– А що, є різниця?

– Звісно, ​​є. Якщо ти мене питаєш, то я тобі прямо заявлю – я проти цього, – дівчина трохи відсторонилася, пропускаючи чоловіка до зали. – А якщо ставиш перед фактом… то знай, я теж можу змінити місце проживання!

– Іро, це ненадовго. На пару місяців всього, – чоловік бачив обурення дружини, але йти в неї на поводі не збирався.

– Мама серйозно захворіла, їй потрібні добрі лікарі, місцеві взагалі нічого не розуміють. Та й взагалі трохи змінити атмосферу не завадить.

– Твоя мама здоровіша за нас обох разом узятих! Лікарі вражаються її чудовому здоров’ю у такому віці!

– З моменту останнього обстеження пройшло багато часу, ситуація могла змінитись! Та й взагалі я цим лікарям не надто довіряю.

– Просто люди працювати не хочуть, от і заявляють, що їхні пацієнти здорові! – заявив у відповідь Кирило, починаючи злитися. – Я знаю, ти не в захваті від моєї мами, але все ж май совість, га? Це моя рідна людина!

– Я працюю з дому. Мені потрібна тиша та спокій. Я не кажу, що твоя мама погана людина, але вона терпіти не може залишатися одна, – Іра розуміла бажання чоловіка допомогти близькій людині, але дівчина знала, чим усе це закінчиться.

– Їй потрібне спілкування, а ще їй абсолютно не важливо, чи потрібне це спілкування співрозмовнику. У свій минулий візит вона зірвала мені три наради, вриваючись у кімнату, коли їй заманеться.

– А тобі так складно поговорити з людиною пів години? Ти ж можеш зробити перерву, – чоловік глибоко зітхнув, намагаючись заспокоїтись.

Йому страшенно не хотілося, щоб вечір закінчився сваркою. – Мама приїде за три дні. Я тебе по-людськи прошу, візьми відпустку на тиждень? Мене точно ніхто не відпустить.

– От якби ти сказав мені хоча б на кілька тижнів раніше, я б щось вигадала. А зараз вибач, у нас дуже важливий проєкт. Тому – давай сам!

– Я тебе теж прошу по-людськи – поясни своїй мамі, що заважати мені працювати не можна. Ми ж начебто хотіли іпотеку закрити до кінця року? Чи ти вже не хочеш?

– Загалом я тобі своє слово сказала. Тобі моя думка не цікава, то й допомоги від мене не чекай. Зрештою, у тебе є дві сестри, жодна з них не працює, хай заберуть маму до себе на якийсь час.

– У них маленькі діти, вони заважатимуть мамі відпочивати.

– А я ходитиму туди-сюди, грюкатиму дверима, постійно розмовлятиму телефоном. Слухай, може, мені й справді краще поїхати у свою квартиру, принаймні поки тут твоя мама?

На відповідь Іра чекати не стала. Дівчина теж не хотіла роздмухувати скандал, а тому вважала за краще просто відійти убік. Адже рішення вже ухвалене, нічого не змінити. Залишається лише терпіти ці кілька місяців.

Юлія Олександрівна була жінкою непоганою, просто дуже прилипливою, трохи безцеремонною, а ще вона дуже любила привертати до себе увагу. У молодості вона це робила яскравим вбранням, та стрункою фігурою, а тепер бере хворобами.

Вона постійно знаходить у себе нові болячки! То дзвонить і скаржиться на високий тиск, то в неї болить шлунок, то кістки ломить. Список симптомів нескінченний.

Якщо хтось із місцевих лікарів побачить її, коли вона просто прогулюється вулицею, вони намагаються сховатися якомога далі, щоб вона їх не помітила! Ось вона до чого людей довела!

У результаті, Іра навіть вечеряти не стала. Вона просто передчувала “веселе” проведення часу в найближчі кілька місяців. Потрібно запастись терпінням. І заспокійливого чаю запаси поповнити не завадить.

– Ой, мені погано! – Юлія Олександрівна увірвалася до кімнати невістки без стуку, хоча Кирило наполегливо просив її цього не робити. – Серце тисне, в очах темніє, у вухах стукає…

– Ну, так викличете швидку, в чому проблема? – Дівчина прикрила рукою мікрофон і кивнула, вибачаючись перед колегами. – У мене нарада. А якщо вам зовсім погано, я зараз покличу сусідку, вона з вами посидить трохи.

– Швидку я вже сама викликала! – Ображено заявила жінка, ніби забуваючи, що їй хвилину тому було жахливо погано. – І ніяка сусідка мені не потрібна, вона тільки вміє, що голосити!

– Ну, ви двері зачиніть. І в залі лікарів зачекайте. Я думаю, вони швидко приїдуть.

Юлія Олександрівна надто бадьоро для “хворої” людини вискочила з кімнати, насамкінець голосно грюкнувши дверима.

Іра тільки головою похитала, розуміючи, що зараз жінка побіжить скаржитися синові. Як же не вчасно Кирило поїхав у відрядження!

Через п’ятнадцять хвилин у квартирі пролунав дзвінок – приїхала швидка. Коротко вибачившись перед начальством, Ірина від’єдналася.

Вона дуже хотіла послухати, що лікарі скажуть про стан свекрухи. Хоча, в принципі, дівчина навіть не сумнівалася, що саме вони скажуть. І мала рацію.

– Тиск у вас, як у космонавта, – пожартував медбрат.

– Навіть не зрозуміло, чому ви так погано себе почуваєте.

Іра перекинулася з лікарем кількома словами й повернулася до кімнати. Як і думала, усе з Юлією Олександрівною було нормально. Жодних приводів для занепокоєння.

От і варто було відривати зайнятих людей від роботи, га? І це зараз вона не про себе. Хто знає, можливо, саме в цей момент комусь у місті було дуже погано, але він так і не дочекався лікаря.

Іра все чекала, що ось-ось їй зателефонує чоловік і почне висловлювати претензії. Дивно, але було тихо. Ніхто не дзвонив, ніхто не приходив… Невже свекруха не скаржилася?

Ага, як же, не скаржилася! Кирило того ж вечора додому повернувся, хоча відрядження мало тривати ще два тижні.

– Невже було так складно надати мамі допомогу, га? – вирував чоловік. – Невже в тобі немає нічого людського, нема ні краплі співчуття?

– З твоєю мамою все в абсолютному порядку, і це підтвердив лікар швидкої, – підвищила голос Ірина, вона не збиралася дозволяти чоловікові кричати на себе.

– Я б взагалі виписала твоїй матері штраф за хибний виклик! Комусь могла бути потрібна допомога, а вони не могли її отримати, а все через те, що симулянтці знадобилася увага!

– І не смій на мене репетувати, зрозумів? Не можеш сам стежити за своєю матір’ю, значить нехай вона їде жити до рідних доньок! А я не лікар, щоб навколо неї кола навертати, усвідомив?

Того вечора вони все-таки посварилася. Ну, не настільки, щоб Іра пішла у свою дошлюбну квартиру, але образа міцно тримала дівчину.

Тому вона вирішила провчити свекруху, щоб та більше не поводилася, як маленька егоїстична дитина.

Влаштувати все це було дуже просто. У Іри була хороша знайома, яка працює у приватній клініці. Так, на цю витівку вона витратить чимало грошей, але дівчина розуміла, що це раз і назавжди відучить Юлію Олександрівну брехати про свій стан.

Наступного разу, коли жінка зобразила напад невідомої хвороби, Іра набрала номер подруги. Незабаром під’їхала швидка з тієї приватної клініки. Лікар із вкрай заклопотаним виглядом оглянув пацієнтку, і заявив:

– Госпіталізуємо.

У цей момент треба було бачити обличчя Юлії Олександрівни. Вона навіть не очікувала такого повороту подій!

Насправді вона почувала себе цілком нормально, просто не хотіла, щоб син укотре виїжджав у відрядження. Адже в такому разі їй знову не буде з ким навіть поговорити.

– Все так серйозно? – здивувався Кирило.

– Необхідне повне обстеження. Проведе ваша мама кілька тижнів у лікарні, тоді видно буде. Я ж розумію, вона часто скаржиться на здоров’я?

– Так, постійно.

– Ну от бачите! Краще перестрахуватися.

У результаті, за ці два тижні Юлії Олександрівні які тільки процедури не робили. Треба сказати, що багато з них були, м’яко кажучи, не найприємнішими.

Тому коли жінку виписували, вона від радості мало не вперед сина бігла! А ще, чим сильно втішила Іру, жінка буквально наступного ж дня зібрала речі, та поїхала до себе додому.

З того часу, як вона дзвонила синові зі скаргами на здоров’я, до розмови відразу під’єднувалася Іра. Вона робила вкрай стурбований вигляд і казала чоловікові, що мамі просто необхідно пройти повторне обстеження, раптом щось не помітили.

Як тільки це чула Юлія Олександрівна, вона миттєво заявляла, що їй краще і ніяка швидка не потрібна.

Не сподобалося їй у лікарні лежати, і повторення вона, ой як не хотіла. А невістка й досі не могла збагнути, як можна, доживши до сивого волосся, вигадувати таку нісенітницю? Не дарма ж кажуть – не буди лихо…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.