Я дуже рано овдовіла і незважаючи на кавалерів, які пропонувала руку і серце, я так і не вийшла заміж. Коли не стало тата, Андрійку було всього п’ять років, ну який заміж, я жила дитиною.

Все життя я живу в невеличкому селі. Хату цю мені залишив чоловік, вона перейшла Петру від бабусі і дідуся, ми тільки трішки переробили її під себе.

Про ніякі зручності і мови бути не може. На той час такого ніде не було, ну а зараз, коли я вже на пенсії, то й не думаю про таке.

Єдиний мій син одружився. І може й добре, бо саме так я й просила в Господа, щоб хоч він не жив так бідно, як я все життя. По можливості я Андрія вивчила.

Спершу син закінчив училище, а після вже сам вступив до університету. На фірмі, де він працював, Андрій і познайомився з майбутньою дружиною.

Ірина з багатої сім’ї. Про це говорило те, що сама вона їздила на крутій автівці і мала квартиру, правда, подарували її батьки, які були розлучені і жили і працювали в різних країнах.

Після весілля син віддалився від мене. Його цікавило і манило до себе гарне життя, а я в селі нікому не була потрібна.

Своїх онуків я бачила в кращому випадку раз в рік, і то, коли я сама до них навідувалася.

Невістці село не подобалось, тут їй мішав запах. Я просила Андрійка, зробити хоч якісь зручності, може б онуки до мене на літні канікули приїжджали, але Ірина їм купляла дорогі путівки, як не в Карпати то десь за кордон, тому до мене вони ні ногою.

Пам’ятаю, одного разу і я і сваха були в дітей в гостях. Я з пенсії відклала і вручила їм по тисячі гривень. Для мене це великі гроші.

Сваха ж також дала онукам гроші, але в євро. Онуки євро положили собі в кишені джинсів, а мої гривні так і продовжували лежати на ліжку.

Як я зрозуміла, мої онуки ростуть такими ж як і мій син.

Мені дуже жаль, бо я все своє життя жила лише Андрійком. Я не вийшла заміж, щоб не прийшов чужий дядько і не почав його виховувати. А ось син зустрівши Ірину забув про рідну матір і такими ж черствими виховує своїх синів.

Як маю з тим жити?

Джерело