Я, щиро кажучи, дуже здивувалася, коли почула: Наталя залишає дітей, їде до бабусі! Няню зараз шукають, а чоловік її Іван відпустку візьме у себе на роботі, але це десь на три тижні максимум за все, більше йому не дадуть в жодному разі. Запитує мене, чи можу я онучок до себе взяти, хоча б на якийсь час, можливо, хоча б тільки молодшу. Я кажу, ні вже, якщо брати, давай двох, хоч старша за молодшою ​​догляне десь, коли я буду зайнята, не все ж на мені одній, – зізналася якось мені знайома Марина.

– Зачекайте, так а Наталя на скільки їде до бабусі своєї? На все літо, чи що?

– Та якби знати! Бабусі її 86 років вже, стало зрозуміло, що одна вона жити вже не може. Ходить погано, з ходунками, на вулицю сама зовсім не виходить, важко вже їй. Ну, і розмовляє вже погано, не пам’ятає вже нічого, не дивно в такому віці. Зараз пару раз в тиждень до бабусі приходить соцпрацівниця, ходить в магазин, в аптеку, оплачує рахунки її. Є прибиральниця – миє квартиру, може щось приготувати, але це теж не кожен день. І по вихідним заходить сваха, мати моєї невістки Наталі, бабусина рідна дочка.

– Так там дочка у бабусі є поруч, виходить? Навіщо тоді Наталі їхати туди доглядати стареньку, залишати дітей і чоловіка самих так надовго і відпустку ще й брати для цього?

– Ну, сваха там людина своєрідна, щиро кажучи, зовсім непроста. Така собі якась незрозуміла жінка, як на мене. Вона Наталю якось не виховувала свого часу, матері як віддала свою доньку ще з народження, так в основному бабуся і ростила мою невістку майже сама багато років. Сваха своє особисте життя влаштовувала в цей час, безуспішно, на жаль. В молодості не могла дитину виховувати, тепер не може матір догледіти стареньку, вона, як на мене, людина зовсім несерйозна і не відповідальна. Не зможу з нею сидіти, каже, морально.

Невістці Марини, Наталі, 36 років, вона не була місцевою – п’ятнадцять років тому приїхала в столицю з області, працювала, орендувала квартиру. Познайомилася з сином Марини Іваном, вийшла заміж, у шлюбі у подружжя народилося двоє діток.

Зараз дівчаткам дванадцять і п’ять років. Діти, звичайно, вже не зовсім маленькі – молодша ходить в садок, старша школярка, п’ятикласниця. Проте, ще й не дорослі, за ними ще догляд серйозний потрібен. По крайній мірі, молодшої потрібен нагляд, і старшу на постійній основі до догляду за сестрою теж не залишиш одну. Ще не той вік.

Наталя було вийшла на роботу після декрету, але їхня компанія не втрималася після того, як усі сиділи вдома декілька місяців. Тому вже рік молода жінка сидить вдома, роботу шукає, але хорошого робочого місця не знаходить.

Чоловіка її, Івана, це в принципі влаштовує. Коли дружина вдома – і діти доглянуті, і побут налагоджений, усе скрізь чисто і на кухні смачно.

На тому, щоб його дружина шукала собі якусь роботу, Іван не наполягав, хоча заробляє він не великі гроші, але на життя вистачає цілком, у них великих потреб немає, живуть скромно, мають звичайний достаток.

І зі свекрухою у Наталі дуже добрі відносини. Марина постійно розхвалює свою невістку Наталю: охайна, акуратна, господарська, домашня, працьовита людина. Син її завжди смачно нагодований і чистенький, діти чистенькі, до матері чоловіка Наталя завжди з повагою ставиться. І подзвонить, і привітає, і здоров’ям поцікавиться, що рідкість зараз у молодих, всі говорять тільки про себе.

І жили вони усі без особливих проблем та турбот до останнього часу, але тут Наталі подзвонила мати – треба, мовляв, щось вирішувати з бабусею, давай допомагай, вона тебе виростила, твоя черга віддавати борги старенькій.

Мати у Наталі – людина і правда дуже своєрідна. Користі від неї в серйозній справі нуль, може тільки плакати та скаржитися на життя. Переїжджати до своєї матері мати Наталі сама відмовляється категорично, хоча їй зробити це було б найпростіше – в одному місті, та ще й без сім’ї. Але ні, не хоче і не буде. У бабусі і в молодості характер був не цукор, а зараз – так і взагалі.

– Слухайте, так, можливо, дешевше і простіше для всіх найняти доглядальницю з проживанням в квартирі у старенької?

– Бабуся категорично не хоче! Благає дочку або внучку переїхати до неї.

– А варіант перевезти бабусю в столицю, орендувати для неї кімнату в будинку, де живе Наталя з сім’єю, якщо у них немає місця в квартирі – не простіше?

– Так простіше, звичайно, я їм теж говорила. Але бабуся не хоче доживати в чужому кутку. І Наталя твердить – бабуся вже не зможе прижитися, переїзд її зовсім засмутить. Не знаю, якийсь глухий кут взагалі, якщо чесно. Наталя каже – я перед бабусею в боргу, вона мене виростила з пелюшок, я повинна бути з нею до кінця. Заїкнулася я і про будинок для людей похилого віку – ти що! Наталя моя і чути не хоче про таке ні слова.

В результаті зараз сама невістка Марини вже збирає свої валізи, Іван мовчить, але добре видно – йому все це дуже не подобається.

– Ти можеш запропонувати щось інше, чи краще? – запитує дружина у свого чоловіка.

Втім, від всіх інших пропозицій, які лунають від усіх: найняти доглядальницю, привезти бабусю в столицю знайти якийсь будинок для літніх людей, Наталя відразу відмовляється сама – вони не підходять для бабусі її зовсім.

– Але її від’їзд – теж не вихід! – знизує плечима Марина. – Бабуся може прожити ще кілька років, а якщо набагато більше – нехай так і буде, звичайно, але що це означає для нас? Діти виростуть, сім’я розпадеться, на жаль, бачу, що мій син дуже незадоволений тим, що відбувається, я сама навіть не знаю, яке він прийме рішення. А я сама розгублена, навіть не знаю що робити. Що їм порадити маю?

Хіба це правильно отак залишати сім’ю заради старенької бабусі?

Джерело