Мене звати Олена Василівна. Так, та сама свекруха, про яку кажуть «свекруха — не мама». Але в моєму випадку все, що стосується моєї невістки, можна сказати, що я «рідна, як мама»… або, принаймні, намагаюся такою бути.

Правда, не завжди це вдається, і, скажу вам чесно, інколи мені хочеться дати їй пару хороших порад. Але не прямо так, а через практичні заняття. Наприклад, навчити її пекти пляцки.

Ну, а почалося все ось так..

Коли мій син Андрій привів свою Оленку додому, я відразу зрозуміла: у нас буде гарний сімейний союз. Оленка виглядала дуже мило, з гарним одягом і навіть з якимось модним телефоном. Але… ось є одне «але» — вона не вміла пекти! Як так? Як же це так — дівчина, ще й молода, а не знає, як замісити тісто?

Невже вона хоче, щоб наші родинні свята проходили без пляцків?! Та за це в нас у родині на сміх пішло б усе село! Я, звісно, не з лінії, не з тих, хто одразу критикує, але подумала: «Якщо я її не вчу, то хто?»

Так я вирішила, що настав час передати свої знання з кулінарії молодому поколінню. Зібрала всі свої сили і почала планувати великий «урок».

— Оленко, — почала я зранку, ще навіть не снідавши, — сьогодні ми будемо пекти пляцки.

Вона на мене здивовано подивилася і відповіла:

— Пляцки? Оленко Василівно, ви ж знаєте, я не дуже… Це ж складно!

— Ой, не бійся, — сказала я, розв’язуючи фартух. — Це не складно, якщо знати, як.

Я діставала всі необхідні інгредієнти. Борошно, масло, яйця, цукор, варення, і ще купу різних смаколиків. Відразу відчула, як важлива моя місія: передати цей святий кулінарний досвід!

— Ітак, перше, що потрібно зробити, це замісити тісто, — говорила я, показуючи на купу борошна. — І ти, Оленко, обов’язково повинна дотримуватися пропорцій. Бачиш? Скільки тут цукру і скільки масла!

Оленка стояла поруч, уважно дивилася, але виглядала, наче її щось тривожило.

— А чи точно не треба більше цукру? — запитала вона з сумнівом, підозріло дивлячись на мій стакан з цукром.

— Оленко, більше цукру буде вже не пляцки, а цукровий бум! — відповіла я.

Вона посміхнулася і навіть трохи розслабилася, бо зрозуміла, що я не з тих, хто лякає зайвими вимогами

Крок за кроком я вела її через весь процес. Ось тут — тісто. Ось тут — варення. Ось тут — розкатати. Оленка поступово почала вникати у всі тонкощі, але все ж таки не обійшлося без її невеличких помилок.

— Оленко, ти чому так сильно тісто розкатуєш? — запитала я, коли побачила, що моя невістка намагається зробити тісто таке тонке, що можна було б сказати, що це вже більше папір, ніж тісто.

— Ну я думала, це ж потрібно так, щоб воно було дуже тонким, — відповіла вона.

— Тонким?! Ти ж не лаваш пекла! Це пляцки, а не кора для дерева! Давай трохи товще.

Оленка засміялася, і я зрозуміла, що вона почала розслаблятися. Певно, пекти пляцки з такою свекрухою — це вже і справді не так страшно.

Коли ми вже нарешті дійшли до найцікавішого етапу — начинки для пляцків, тут почалося ще більше веселощів. Я взяла варення, а Оленка, яка не могла без зайвих запитань, спитала:

— А чому варення таке рідке? Всі варення мають бути густими.

— Оленко, це не просто варення! Це секрет! — я хитро посміхнулася. — Мене бабця навчила такому секрету, щоб пляцки вийшли соковитими.

Вона подивилася на мене, потім на варення, але нічого не сказала. Почала намазувати його на тісто так, ніби це було гелем для волосся.

— Ой, це ж таке смачне! — вигукнула вона, коли побачила, як я швидко накладаю варення. — Справді виходить дуже смачно!

— Вийде, вийде, — посміхнулася я. — Але пам’ятай, щоб було не забагато, інакше тісто може поплисти, а не випікатися.

Оленка запам’ятала мої слова, хоча я все одно знала, що в наступний раз вона зробить це на свій манер, тому що ще не все до кінця вивчила. Молода! Вона ж не знає, що кожен пляцок — це маленька наука.

Залишилося лише поставити пляцки в піч. Оленка намагалась бути уважною, але, звісно, все-таки трохи нервувала:

— Ох, я боюся, що вони не вийдуть.

— Вони вийдуть! Я ж тебе навчала! — відповіла я, втикаючи пляцки в духовку.

Кілька хвилин і от вони вже вийшли — аромат заполонив кухню. Виходить, це справді було щось!

— Оленко, дивися! — я показала на готові пляцки. — Це все твої руки, майже!

Вона стояла з відкритим ротом.

— Я не можу в це повірити! Виходить смачно!

Якщо чесно, це був просто чудовий день! Ми пекли пляцки, сміялися, навчалися один у одного і в кінці отримали чудові пляцки. І хоча Оленка ще не є кулінарним генієм, я вже бачу прогрес. Вона подивилася на свої пляцки, на мене і сказала:

— Оленко Василівно, я тепер знаю, чому ви так любите ці пляцки! Вони справді дуже смачні!

— Це не тільки пляцки, — я відповіла. — Це частина нашої родини. І ти тепер теж частина цього свята.

І навіть не зважаючи на всі смішні моменти, на маленькі непорозуміння, я зрозуміла, що моя невістка — не так вже й погано піклується про родинні традиції. А значить, майбутнє у нас з нею буде смачне й тепле.

Ще раз доведено: навчити невістку пекти пляцки — це не лише кулінарне мистецтво, це свого роду «вступ» у родину

Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.

Джерело