З Ігорем Клавдія роз лучилася через свекруху. Причому, хитра жінка так подавала свої претензії, наче великомучениця якась. — Твоя дружина такий обід зварила, що я весь день із туалету не вилазила. Не їж це, синку…

— Ти поїж сам, синку, а я собі потім поїсти приготую. Твоя сьогодні на весь день кухню захопила, я собі нічого зварити не змогла…

— Ось, помилися, а ванну за собою почистити не спромоглися.

Піду ванну мити, — трагічним голосом повідомляла вона синові, коли той повертався додому і плентався у ванну. Світлана просила чоловіка вплинути на матір, щоб та перестала вдавати з себе жертву без причини.

Але той відмахувався: — Дві дорослі жінки самі між собою розібратися не можуть, мене на доnомогу звуть.

Абсурд! Хоча тобі слід бути терпимішою до мами. Адже вона жінка у віці. Потім Ігор, уникаючи свароk свекрухи та невістки, став приходити додому пізно, а одного разу взагалі не прийшов. Тобто зателефонував, попередив, що додому не повернеться.

— Як так? — здивувалася Клава.

– Я зустрів іншу. Розвели їх швидkо. Дітей не було, майнових претензій також. Тому не стали тягнути волинку… Від роз лучення, стосунків зі свекрухою та зра ди чоловіка Клава відходила довго. Два роки на чоловіків не могла дивитися.

Щоб не нудьгувати, завела собі собаку. Прогулянки з собакою і звели її з Антоном, теж собачником. Спершу потоваришували їхні собаки.

А потім і господарів познайомили один з одним. Антон виявився повною nротилежністю Ігоря. Не боявся взяти на себе відповідальність.

Отже, коли Антон із Клавою вирішили жити разом, їхні собаки були лише раді цьому. На відміну від сусідів знизу. Ті часто сkаржилися на тупіт восьми лап.

Найцікавіше, що коли через рік у Антона та Клавдії народився син, то собачки стали ходити навшпиньки. Як це у них виходило, не можу собі уявити, але те, що їхніх кроків більше ніхто не чув — факт.

При цьому у маленького Мишка з’явилися дві віддані няньки.

КІНЕЦЬ.