— Тобі дружина не годує, що їсти бігаєш до мене? — Запитала Ліда свого сина Бориса. — Вона намагається, але її куховарство їсти неможливо, — відповів син, уплітаючи мамин борщ… Тома, невістка Ліди, дуже хороша, ласкава та добра. Шкода, що до домоводництва не привчена.

Свекруха намагалася навчити невістку, але та лагодила опір. — Мамо Лідо, ми самі з усім упораємося. Не турбуйтеся, будь ласка, — казала невістка. — Ну, дивись сама. Я тобі добра бажаю. Потім не приходь до мене nлакатися на нещасне життя. Через деякий час Тома прибігла до свекрухи вся в сльо зах.

— Мама Ліда. Мене Боря розлюбив. Що не приготую, їсти не хоче, додому приходити пізно, зі мною майже не розмовляє. Чому ви його таким виховали?

— А може, це у тебе вихування кульгає? Готувати ти не вмієш і не хочеш навчитися. Чоловіку уваги не приділяєш, сама хочеш уваги. Сім’я-це не гра в одні ворота.

Як ти ставишся до чоловіка, так і він ставитися до тебе. Довго вони ще говорили того дня. Домовилися, що невістка буде вчитися домоводству у свекрухи. Та ще й на роботу влаштується. Помалу Боря все рідше і рідше став приходити до матері.

А коли приходив, то хвалився, яка у нього дружина хазяйка. І готувати почала смачно, і в будинку чистота та порядок, і на роботі її цінують. — Вранці ми разом снідаємо, біжимо на роботу.

Повертаємося, я їй допомагаю з приготуванням, вечеряємо, потім я мию посуд. А у вихідні разом проводимо генеральне прибирання… — Дякую вам, мамо Лідо, — казала Тома.

— Якби не ви, сім’я в нас Бі розпалася. Я була такою дурепою. — Ти в мене завжди була розумниця, такою і залишилася. Якби була дурою, то ваш шлюб наспівно розпався б…

КІНЕЦЬ.